Не розкроїти б генія

Фільм «Інше життя, або Втеча з того світу», який мені випало побачити із його найпершими глядачами в столичному Будинку кіно, можна назвати дебютократним.

Він перший повнометражний у творчому доробку режисера-постановника Володимира Артеменка, перший художній для сценаристки Віри Мельник (раніше вона працювала в документальному і науково-популярному жанрах) і для Української  студії хронікально-документальних фільмів, де його зняли, а кілька акторів  зіграли в ньому свої перші кіноролі. Коли в чомусь намішано так багато «першого», є пересторога, що млинець може бути глевким.
Фільм,  як зазначено в анотації, про «народного артиста  Михайла Колобка, який розгубив  життєві  орієнтири, затоваришував із «зеленим змієм», почав втрачати сім’ю, роботу, сенс буття. І тільки завдяки могутньому почуттю, яким є любов, головний герой  змінюється і починає зовсім інше життя». Сценаристка Віра Мельник охарактеризувала комедійну  мелодраму «Інше життя, або Втеча з того світу» так: «Картина не претендує на лаври. Вона скромна, проста, на чуттєвому рівні об’єднує людей своєю добротою. Нам хотілося, щоб вона для кожної людини давала світлу надію». Десь за такою планкою і в такому ключі стрічка й сприймається. Особисто мені дуже  симпатична її «сільська» частина,  коли головний герой (його проникливо втілив на екрані заслужений артист України Василь Баша) зі своїм розпуттям помислів, у розбитому човні життєвих обставин причалює до витоків. Рідна природа (вона неповторна в ракурсах оператора-постановника Віталія Зимовця). Рідна сестра (актриса Театру драми і комедії на Лівому березі Галина Корнєєва (це її кінодебют), як на мене, в цьому образі найприродніша, найяскравіша у фільмі). Рідна душа коханої жінки Варвари (дуже чарівна в цьому опоетизованому образі заслужена артистка України Інна Капінос)… Вони зцілюють Михайла Колобка і розчулюють глядача. Загалом усі актори зіграли своїх персонажів добротно. А от до самого фільму у мене виникли запитання. Можна тільки здогадуватися, що Михайло Колобок – високообдарований актор. Сценарного підтвердження цього у стрічці немає. Зате досить розлога «хмільна частина» – як назвав її один із присутніх на перегляді, кінокритик Іван Діденко. Побудована вона на дотепних винаходах визначного комедійного актора Миколи Яковченка: як напитися навіть за найсуворішого стеження, контролю й будучи замкнутим на замок вдома, де жодної краплі алкоголю.
Я й раніше знала – із преси, переказів – про яйце із оковитою всередині, переливання через тонку трубку, просунуту в замковий отвір, горілки із пляшки за дверима в посудину в квартирі. Про те, як Микола Федорович після клінічної смерті ожив у морзі тощо. Але режисер фільму Володимир Артеменко на пергляді заявив: «Це картина не про Яковченка і навіть не окремі епізоди його біографії. Тому не сприймайте цей образ як прототип Миколи Федоровича».
Сценарист Віра Мельник здивувалася, що такими  яковченківськими дотепностями досі не скористався ніхто із визначних драматургів. Мабуть, вони розуміли – що ці факти із життя геніального не лише у творчості, а й у своїх буднях, сумного коміка  світового масштабу смішні й гіркі водночас. Вони ніколи не приживуться в образі іншої людини. Мабуть треба дочекатися геніального сценариста і геніального режисера, котрі здивують світ фільмом саме  про геніального Яковченка. А «розкроювати» його самобутність, напевне, не варто. Пам’ятаєте, герой Миколи Федоровича у виставі «Фараони» «кроїв, кроїв» матерію своїм донечкам спочатку на платтячка, згодом на сарафанчики і докроївся аж до клаптиків. Не розкроїти б таким чином і пам’ять про генія…