Символ кари чи самопожертви?

На виставці «Барви народного мистецтва» з нагоди 2000-ліття Різдва Христового в одному з приміщень Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника привертали увагу дві ікони з короткою назвою «Пелікан».

Чим скромний птах, поширений на Близькому Сході, заслужив такої честі? Зацікавившись, автор знайшов кілька згадок про пелікана у Святому Письмі, але вони, зокрема у книгах пророка Ісаії (34.11) і пророка Софонії (2.14), аж ніяк не перегукуються із зображенням на іконах. На народних образах – творах невідомих українських малярів – пелікана-матір, що стікає кров’ю, обсіли її пташенята. Цей сюжет супроводжується порівнянням жертовного птаха зі Спасителем, Який Своєю кров’ю спокутував гріхи людства. А от у зазначених пророків пелікан трактується як один із символів, пов’язаних із Судом над усіма народами, і згадується чомусь разом із їжаком. «…І смолою палючою стане їхній край… Не погасне вночі ані вдень, дим його підійматися буде повік, з роду в рід опустошений буде, на віки віків не перейде по ньому ніхто. І посяде його ПЕЛІКАН та їжак…» – пише пророк Ісаія у главі, яка, до речі, передує тій, яку геніально переспівав Тарас Шевченко. «І будуть лежати серед неї стада, усяка польова звірина, і ПЕЛІКАН, і їжак будуть ночувати на мистецьких прикрасах її…» – змальовує пророк Софонія загибель Ніневії.  
– Суперечності тут немає, – пояснив настоятель храму Архістратига Михаїла в Пирогові протоієрей Андрій Власенко. – Одні і ті самі предмети, істоти в різних місцях Святого Письма можуть символізувати різне. Що ж до пелікана, то зображення його на українських іконах – данина легенді, яка зародилася у середовищі ранніх християн у І – ІV століттях по Різдву Христовому. Згідно з нею пелікан у голодні роки розриває собі груди і напуває кров’ю своїх пташенят. Перші християни побачили в цьому алегорію великої жертви Ісуса Христа. На жаль, російська православна церква не визнавала і не визнає канонічності цього символу. Ікони «Пелікан», одну з яких можна побачити у нашому музеї в Пирогові, всіляко переслідувалися ортодоксами.
А тепер перенесімося у наш час – повернімося до маленького київського «дива» – втечі із зоопарку пелікана. Виявили його біля входу до парку КПІ на проспекті Перемоги. Це, до речі, неподалік від місця, де колись був, а нині відновлюється храм Святої рівноапостольної Марії Магдалини, образ якої тісно пов’язаний саме із раннім християнством. Тож, не перебільшуючи значення цього випадку, усе ж висловимо сподівання, що пелікан-втікач символізує не кару, яка може впасти на один із новітніх Вавилонів, а надію на порятунок, на те, що кров Господня пролилася свого часу не даремно, що всемилостивий Бог не обмине Своєю милістю наше славне місто і його мешканців.