Клубний чемпіонат світу

Футбольні чемпіони всіх континентів узяли участь в офіційному світовому турнірі. За традицією – в Японії і під патронатом «Тойоти». Клубний чемпіонат планети, організований ФІФА, проводиться вдруге. Хоча й має значно тривалішу і насправді щедру на події передісторію.

Міжконтинентальний кубок. Саме таку назву мало протистояння чемпіонів Європи та Південної Америки, яке й визначало найсильніший клуб сучасності впродовж чотирьох з половиною десятиліть. Найпершим володарем Міжконтинентального кубка став іспанський «Реал». Історичний відлік ведемо з 1960 року. Відтоді міні-турнір з максі-почестями неодноразово зазнавав і кадрових, і системних змін. Спочатку переможець визначався за сумою двох матчів і з роз’їздами. А Старий Світ, на відміну від Нового, делегував не тільки тріумфатора, а й фіналіста Кубка європейських чемпіонів (як запасний варіант). Обумовлювали таке рішення прохолодним ставленням європейських грандів до позбавленого матеріальних стимулів міжконтинентального дійства. Ситуація змінилася докорінно 1980 року, коли ФІФА уклала взаємовигідну угоду з японським концерном «Тойота». Відтоді протистояння двох футбольних шкіл обернулося на одноматчеве. А команди, як і найкращий гравець поєдинку в Токіо чи Йокогамі, отримували спеціальні відзнаки – однойменні автівки ексклюзивного виробництва. Останній розіграш Міжконтинентального кубка відбувся 2004 року, а лауреатами стали португальський «Порту» і його хавбек Маніше.
Турнір шести. Йозеф Блаттер, президент ФІФА, матеріалізував ідею, яка до того лише дебатувалася: він організував масштабний міжконтинентальний цикл. Починаючи з 2005 року, титул найсильнішої команди планети розігрують чемпіони всіх континентів. Звісно, формально, бо насправді жодний з них поки що не спроможний реально конкурувати з європейським або південноамериканським флагманом. Однак справедливість відновлена – всі континенти опинилися в рівних умовах. Найпершим офіційним чемпіоном світу став бразильський «Сан-Паулу». Проте захистити титул йому не дозволили: регламент базується на щорічній ротації континентальних повпредів. Нині футбольну честь Південної Америки захищає інший бразильський колектив – «Інтернасьонал». Головний конкурент – іспанська «Барселона». Решта претендентів – «Америка» (Мексика), «Аль-Ахлі» (Єгипет), «Чонбук» (Південна Корея) і «Окленд Сіті» (Нова Зеландія) – мали стати своєрідним фоном для вирішальної «битви гігантів». Так і сталося: завтра «Барселона» та «Інтернасьонал» розіграють чемпіонський титул, а в так званому втішному фіналі зійдуться «Аль-Ахлі» і «Америка».
Літопис. Іспанський «Реал», започаткувавши реєстр міжконтинентальних тріумфаторів, успіхом у прем’єрі не задовольнився. Він завоював кубок ще й 1998 та 2002 років і став одним з п’яти історичних рекордсменів. Окрім «королівського» клубу, триразовими володарями Міжконтинентального кубка були також уругвайські «Пеньяроль» та «Насьональ», італійський «Мілан» і «Бока Хуніорс» з Аргентини. Але головною інтригою міжконтинентального протистояння футбольний світ назвав європейсько-американську конкуренцію. 80-і роки минулого століття засвідчили велику перевагу заокеанських клубів, які вирвалися вперед істотно – 17 перемог проти 10 на кінець 1988-го. І тільки з появою на міжконтинентальній авансцені «Тойоти» в європейців з’явилася додаткова мотивація. Загальний історичний підсумок – 22:21 на користь Південної Америки. Після торішнього тріумфу «Сан-Паулу», зрозуміло – вже в одноколовому турнірі, відрив латиноамериканців збільшився знову. Чи стачить сил і наснаги «Барсі», щоб звести його до мінімуму, з’ясується завтра.