Де мають РАЦСію

Якби міцність шлюбу, сім’ї напряму залежала від того, у якому приміщенні і за яких обставин цей шлюб брався, наскільки «відчутним» для безпосередніх учасників і для оточення було весілля! Знаю приклади. Реєструвалися, щоправда, не в Києві, а в Дніпропетровську, у грандіозному палаці, потім гуляли три дні в  родичів молодого і ще три дні – на батьківщині молодої, вінчалися у храмі і… через рік розлучилися. А то на Микільській Борщагівці, йдучи у шлюбній процесії тісним коридором місцевого ЗАГСу, ледь не задихаючись і з кожним поворотом боючись узагалі заблукати і не встигнути до моменту розпису, хитав я скрушно головою: як можна назвати таку кричущу картину  подією всього життя!? Але ви вже, мабуть, здогадалися, до чого я хилю: живуть борщагівці і досі, слава Богу, щасливо, у мирі та злагоді.

Воно то так. І все ж, до крайнощів вдаватися не варто. Одружуватись, реєструвати народження дитини кияни хочуть не просто в нормальних умовах, а урочисто, яскраво, одне слово, так, щоб запам’яталося на все життя. 
До наших послуг – 10 – за кількістю столичних районів – відділів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Плюс до цього – Центральний і Лівобережний відділи реєстрації шлюбів м.Києва з Державними центрами розвитку сім’ї. РАЦСи підпорядковано відповідному відділу Управління юстиції Київської міськдержадміністрації. А установа, яку кияни схильні називати «бермудським трикутником», як і її аналог по той бік Дніпра, – Мін’юстові.
Як нам розповіла в Управлінні заступник начальника відділу РАЦС Тетяна Вороніна, не менше половини з цієї десятки мають приміщення, які цілком відповідають загальноприйнятим нормам. Щоправда, лише Солом’яський і Дніпровський РАЦСи являють собою будівлі. Але й розміщені на окремих поверхах Печерський, Шевченківський і навіть Голосіївський (про нього йтиметься в кореспонденції нашого журналіста) зуміли зробити у своїх скромних залах і кабінетах євроремонти, чого не скажеш про Оболонь і Святошин.
У «пристосованих» РАЦСах тіснява і черги відчуваються особливо. Населення Києва, хоч і не дуже швидко, зростає, а установ, які раніше називалися
ЗАГСами, стало на 4 менше. За логікою, їх би наділити більшими приміщеннями, підсилити додатковими штатними одиницями. «Плинність кадрів у нашій системі, – говорить Тетяна Миколаївна, – пояснити неважко. Робота в РАЦСі вимагає вищої юридичної освіти. І ми непорушно дотримуємось цієї норми. Але зарплати державних службовців надзвичайно низькі, тому, пропрацювавши деякий час, люди йдуть від нас на інші, грошовитіші місця». Отже, про розширення загону рацсівських працівників не йдеться – тут би хоч залатати діри у старих штатних розписах.
Статистика свідчить, що демографічного вибуху найближчим часом начебто не передбачається. За 11 місяців 2006 року в Києві зареєстровано 21767 шлюбів – на 525 менше, ніж за весь 2005 рік, і 25731 народження дитини (26373 – у 2005). І все-таки, на думку рацсівців, тенденція до зростання народжуваності, поки що ледь помітна, простежується. Хотілося б думати, що не лише завдяки 8,5 тисячам гривень державної допомоги. Звичайно, проблеми в
РАЦСах не можна зводити до стану приміщень і кадрової недоукомплектованості. У двері кабінетів, біля яких товчуться в очікуванні довідок численні кияни, владно стукає комп’ютеризація. Пошуки запису про зміну чийогось прізвища часто забирають невиправдано багато часу. А це лише один момент. Електронний банк даних – звичайно, не панацея, але РАЦСія у цьому є.