Подивувавшись, помилуйтеся

Добрі знайомі Руслана Кухаренка й колеги по роботі в міській владі – М.Жулинський, В.Згурський, І.Салій, В.Журавський, С.Зоріна, О.Прогнімак – прийшли на художню виставку начальника Головного управління охорони культурної спадщини Києва, аби найперше щиро подивуватися: та він, виявляється, ще й малює! Так, малює. Й досить плодовито. Переважно кримські й карпатські пейзажі. Його акварелі – елегія кольорів. Манера виконання лагідна, аж до меланхолійності. Воно й зрозуміло, Руслан Іванович для малювання переважно використовує літні відпустки, коли можна відпочити й тілом, і душею. Творить акварельні пейзажі так умиротворено, як не може працювати й жити у клопітному й вируючому Києві.

І все ж мене ота кримська «прописка» його малярства зачепила за живе. У відомому телефільмі герой Є.Євстигнєєва, художник, малює тільки куточки старої Москви, бо передбачлива матуся йому сказала: обезсмертиш себе тим, що своїми картинами збережеш людям пам’ять про таке місто, якого вже років через п’ять не буде. Одразу ж подумалось, що це мало б стосуватися й Руслана Кухаренка. Йому, так би мовити, й пензля в руки. Кому ж іще, якщо реально збереженням культурного середовища Києва він щоденно переймається вже в силу своїх службових обов’язків? Чому б не продовжити збереження старого Києва ще й художніми засобами?
– У Києві на малювання часу нема, – дуже просто відповів мені винуватець вернісажу у приміщенні столичного Музею духовних скарбів України.
Заступник голови КМДА Іван Салій був категоричнішим під час виступу на церемонії відкриття дебютної виставки художника Кухаренка:
– Щоб це була перша й остання твоя виставка… – і, витримавши інтригуючу паузу, додав: «Остання «кримська» виставка. Всі наступні мають бути київськими за тематикою».
І тут же напівжартома дав колезі конкретне творче завдання: змалювати глобус на майдані Незалежності, бо довго ця архітектурна недоречність тут не встоїть. У столиці, на жаль, чимало подібних недоречностей, котрі псують самобутність Києва. Хотілося б, щоб вони залишилися лише на малюнках київських художників. І Руслан Іванович мав би посприяти цьому і як майстер пензля, і як чиновник – державний головний оберігач неповторності нашого древнього міста.
Щиро подивувавшись для багатьох несподіваній грані таланту Руслана Кухаренка, гості вернісажу віддали себе під владу магії його заспокійливих акварелей. Одним словом, милувалися.