Ліки із семи нот

Уперше в Києві тусувалися фани британського гурту Placebo. Нафарбовані хлопчики, схожі на дівчаток, ненафарбовані дівчатка, схожі на хлопчиків, та просто люди невизначеної статі та сексуальної орієнтації сновигали у мороці клубного залу, заповненому густим димом, що аж очі виїдав.

Лише залізши на стіл, я  змогла сяк-так розгледіти й розчути те, що відбувалося на сцені. Спочатку до фанів гурту звернувся з екрана англійською соліст Placebo Браян Молко із зачіскою, яку скопіювала більшість присутніх на музтусовці. Потім на сцену по черзі виходили ті молоді гурти, яких було спеціально запрошено на дійство, бо саме Placebo або надихнув музикантів на створення колективів, або значно вплинув на вибір стилю виконання. Цікаво було спостерігати, як соліст із кожного гурту намагався імітувати неповторний голос Браяна, але насправді нічим його не нагадував.
Після концертної частини, сцену окупувала «фанатична» публіка, щоб взяти участь у конкурсі «Хто найбільш схожий на Браяна Молко». Змагалися за «схожість» навіть ті, хто в спідницях. Переможцем усе ж визнали хлопця з ніком Лінк. Не так за схожість, як за кумедність.
Я ж тим, хто не фанатіє від цих британців, скажу,  що назва Placebo – медичного походження. Це ліки як без корисних, так і без шкідливих властивостей. Утім аналогії у даному випадку недоречні для гурту, який вплинув на формування музичного бачення цілого покоління меломанів альтернативного року.

Ірина Квітка