Одяг, що змінює навіть долю

Чоловік, який наближався у юрбі пасажирів, зміряв очима з ніг до голови вродливу молоду жінку на пероні. І, минаючи її, ледь не скрутив собі в’язи – так озирався. «Любий, ти куди?» – гукнула йому навздогін. Він повернувся збентежений і розгублений. Ще б пак: не впізнав свою половинку, почав би залицятися, якби не поспішав  і не остерігався, що десь поруч дружина. Вона ж звикла до таких його «ласих» поглядів – звернених  на інших жінок.

Звісно, на привабливих задивляються усі чоловіки, її ж був справжнім ловеласом. Удвох приїхали до Львова на весілля родичів. Але сталося так,  що прокинулися вранці, немов після свого. Побачила біля ліжка троянди і вірші – як тоді, коли ще зустрічалися і він так красиво за нею упадав, балуючи приємними несподіванками. Якою ж памороззю вкрилися їхні стосунки за кілька років? Тому й прийшла до столичного дизайнера одягу Ольги Андрєєвої, аби щось поміняти в собі, створити новий імідж. Завершили його черевичками. На київському пероні біля львівського потяга з’явилася в оригінальному костюмі, з іншою зачіскою і відтінком волосся. Дуже дякувала потім пані Ользі за доленосне перевтілення.
Цією історією Ольга Андрєєва відповіла на моє запитання, чи були випадки, коли її одяг суттєво впливав на життя замовниць.
Суспільству бракує
жіночності
– Отож,  приходить до вас жінка: «Я хочу сукню!» Ви дивитеся на неї і…
– Її фігура, овал обличчя, колір очей, волосся підказують, що саме їй пасуватиме. В якому стилі її одягнути: класичному, спортивному, спортивно-класичному (стилі ж змішуються), романтичному тощо. Що їй потрібніше: саме плаття чи костюм, якщо він – то з брюками чи із спідницею, з блузкою або з топом. Образ клієнтки я бачу одразу.
– Але ж вона може з ним і не погодитись, тому що уявляє себе в іншому амплуа?
– Буває й таке. Жінка керується тенденціями моди, тим, що бачить у журналах. Але я її переконую: це нереально, вона ж не модель, яка там сфотографована. Та суть навіть не в цьому. Лише спеціаліст володіє поєднанням дуже бага-
тьох знань у цій галузі. Приміром, що колір може зробити жінку на десять років старшою чи молодшою, повнішою чи стрункішою. Це дуже тонка тема, з численними нюансами. Треба довіряти фахівцям.
– Хто саме довіряє вам?
– Мої клієнтки – жінки бізнес-класу,  чудові люди, дуже наповнені духовно, ті, що хочуть  самореалізуватися. Одяг, який я для них розробляю, із зовсім новими лініями. Він не для тих леді, які намагаються бути суворими, надто діловими. Продуманий так, що завдяки йому на роботі жінка має вигляд класичний, але водночас і сексуальний, кокетливий.
– Тобто бізнес-леді – це вже  не агресивна особа, яка роз-
штовхує чоловіків гострими ліктями?
– Просто вона має робити це елегантно й красиво, перемагати їх розумом, мудрістю й жіночністю, яка знову дуже необхідна. Це видно вже з того, як розвивається світова тенденція в одязі – він стає ніжнішим, вишуканішим, делікатнішим. Суспільство хоче затишку й комфорту. Звісно, жінка дуже завантажена турботами, дбає про сім’ю, про роботу, постійно кудись поспішає. Тому й чоловіки не завжди поступаються їй у транспорті місцем: бо вона втрачає свою жіночність. А забувати про це не можна.
– Та багато залежить і від
її гаманця.
– Чому жінка відчиняє заповнену шафу і говорить, що їй нічого одягти? Вона не знає, що їй потрібно, не вміє правильно підібрати гардероб. Коли ж у неї є смак, то купує собі одяг поступово, не розмінюючись на непотріб, не розтринькуючи на нього зароблені гроші. Це стосується і жінки з достатніми  фінансовими  можливостями: вона так само шукає «свої» речі, але за велику суму.
– До речі, ви пропонуєте своїй клієнтці фасон в єдиному екземплярі чи їй загрожує десь зустріти когось в такому ж чи дуже подібному вбранні?
– Двох однакових ідей у мене не буває. Замовниці різні. Та й  пошив  не масовий, а індивідуальний.
 Задуми із калюжі й зіжмаканого папірця
– Як же з’являються у вашій уяві все нові «родзинки»?
На дуже різні ідеї може наштовхнути будь-що. Восени прямувала вулицею Льва Толстого. Йшов  дощ,  а потім припинився. Я трохи спіткнулася і зупинилася біля калюжі. Побачила в ній  листя, яке нападало з дерева, відображення неба, вікна. Потім створила класичну сукню м’якого сріблястого кольору – як небо в тій калюжі. І пояс до неї – нанизане на нитку осіннє листя різної величини,  вирізане із тканини.  А якось чимось не сподобався ескіз: зім’яла аркушик, на якому його намалювала, і кинула на підлогу. Обриси цього зіжмаканого папірця втілилися  згодом у дизайні спідниці. Я творча людина – за освітою живописець: закінчила художню школу імені Т.Г.Шевченка і художній інститут. Задумів, дякуючи Господу,  маю багато.
– Від живопису – до моди… Чим зумовлений такий перехід?
– Володіючи знаннями й навичками в композиції, пропорціях, кольорі, художник може працювати дизайнером інтер’єру, одягу, взуття тощо. Мене спонукав випадок.  Захотілося пошити собі пальто, не схоже на магазинні. У «Тканинах» на Хрещатику дуже сподобалося сіре букле в паризькому стилі. Я приїхала додому, розклала матерію на підлозі. Це було як Божественне таїнство. Знаючи свої мірки, просто намалювала на тканині лінії, викроїла  й пошила класичне пальто з асиметричною застібкою.  Усі потім звертали на нього увагу й запитували, де його придбала. Як і на друге оригінальне елегантне пальто – його я створила через кілька років, із шкіри, зазираючи в книгу, щоб врахувати властивості цього матеріалу. Уроки матеріалознавства, крою і шиття вже згодом брала у майстрів, коли зрозуміла, що займатимуся цим усерйоз.
Гадаю, що  вплинули на це рішення і дитячі враження. Моя прабабуся Неліна (прожила майже сторіччя) – зі знатного польського роду. Переїхала з Польщі на Україну, коли вийшла заміж за парубка з Київщини. Вона не працювала – виховувала чотирьох дітей. Переодягалася тричі на день. Сніданок готувала в одній сукні, за обіднім столом була в іншій, у третьому наряді зустрічала з роботи чоловіка. Так була вихована. Дозволяла мені, п’ятирічній, зазирати до своєї скриньки. Я вперше в житті побачила там оксамит, міряла панчохи зі справжнього шовку, з мереживом, і довгі, аж за лікоть, кремові й рожеві шовкові рукавички. Полюбляли щось вигадувати в одязі і бабусі – Петрунеля й Марія. Ці мої спогади суголосні із натхненням, яке отримую на антикварних виставках. Недавно побачила чотири крихітні перламутрові ґудзички з іменними гербовими знаками: пережили революцію, війни. Дуже здивувала срібна сумочка для цигарок і пудрениці – теж початку минулого століття, дизайн  часів НЕПу.  Собі придбала цікавий шкіряний редикюль – довоєнний, ручної роботи. Ходжу з ним на вечірки. Ці давні речі, гарні й дорогі, робили справжні майстри, продумували кожну деталь, вкладали душу. У них є чого повчитися. Творчі імпульси отримую і переглядаючи старі пожовклі фотографії.
Зима.
Верблюдів каравани…
– Отож, ви стали дизайнером одягу. Як про вас дізналися клієнтки?
– Найкраща реклама – із вуст в уста. Щось зробила подрузі, їй сподобалось, у неї хтось побачив – і зав’язався ланцюжок… Першу колекцію – вона називалася «Сніжність» – демонструвала 1 грудня 2000 року, її дуже швидко розкупили. Потім дві колекції підготувала на замовлення французької марки «Лореаль-професіонал». Показ моїх костюмів відбувся у Пушкінському сквері, постановку здійснив тоді Василь Вовкун.
Зовсім недавню колекцію, прет-а-порте, в рамках сезону осінь-зима 2006-2007, показала в Золотому залі (він у замковому стилі) Фонду культури. У супроводі живої витонченої класичної музики – її виконував квартет: на роялі, скрипці, віолончелі, флейті.
– А ось я бачу у вас в альбомі дуже цікаві фасони. На одному – верблюди…
– Ручний розпис. Я придумала таку тему: щоб була класика і в ній щось пікантне. Холод, мороз (одяг зимовий) – і раптом іде караван верблюдів… Робота з колекції для ділової жінки, показана на «Київському подіумі», з ноткою Франції. Ось, зокрема, її символ – кремова троянда, використаний і як аксесуар, і як пояс. Ці моделі були опубліковані у багатьох виданнях.
– Що для вас проблемне в галузі дизайну одягу?
– Те, що індустрії як такої в Україні немає. На заході ви можете віддати свої ескізи на будь-яку фірму, фабрику і там професійно пошиють за ними колекцію. А в нас за той проміжок часу, коли майстерність нікого не цікавила, люди перекваліфікувалися. Справжніх модисток, закрійників – майстрів найвищого ґатунку – знайти дуже важко. Але можливо. Саме такі працюють зі мною, втілюючи в життя мої задуми.
– Ви сказали, що створюєте одяг для ділових жінок, представниць українського бізнесу. Але познайомилась я з вами недавно на «Елітних вечорах камерної музики» у філармонії. Завдяки концертній сукні відомої української піаністки Євгенії Басалаєвої.
– Я люблю класичну музику – вона глибока, змушує замислитись. Запитала Євгенію – красиву високу жінку з гідною поставою – про тему того неповторного вечора. Прибалтика. Зима. Холод. Дует органа і фортеп’яно. І уявила: сукня має дихати морозом і випромінювати тепло затишку, у ній повинні проглядатися хрусткий сніг при світлі місяця, камін, іній, малюнки на крижаному склі, які непомітні здалеку, але вражають безмежною фантазією, коли підійдеш до вікна ближче. Сукня має поєднуватися з музикою…
– Ваша уява стала прекрасною реальністю. До речі, у вас на стіні така загадково-затишна картина: до будинків стародавнього стилю наближаються зимові карети…
– Люди їдуть у гості одні до одних на різдвяні свята.
– Така радісна нагода незабаром випаде і нам...