Ще у X столітті цікавилися думкою народу

Пізньої осені 946 року велика київська княгиня Ольга обрушила свій гнів на древлян. П’ять тисяч легковірних мешканців Іскоростеня виманила з міста і на тризні по убитому ними князю Ігорю перебила. А інших, так написано в «Повісті минулих літ», узяла обманом. І волали древляни від жаху: «Ольга! Ольга йде!»

У легенду про спалення Іскоростеня (сучасний Коростень) за допомогою легкої пташиної данини не вірив, мабуть, і її автор. Навряд голуб чи горобець поніс би до свого гнізда запалений пук соломи. Отже, пожежі в столиці древлянського князівства швидше за все, не було. А було її розвінчання і перенесення із Коростеня до Овруча – ближче до Києва. Князя Мала і його дітей дружинники Ольги із палаючого міста не вихоплювали. Вони самі здалися на милість мудрої і людяної жінки. Не язичниці, а християнки, яка прийняла святу віру задовго до повстання древлян.
Не було в княгині Ольги тієї жорстокості, яку приписував їй чернець-літописець. Кривдника свого – древлянського князя Мала Ольга як християнка пробачила й ув’язнила у Любецькому замку. Дітей його – Малушу і Добриню виховала як своїх дітей. І онука свого, породженого  від Малуші назвала ім’ям Володимир не випадково. Він надії бабусині виправдав. При ньому, можна так сказати, відбувся другий давньоруський референдум. Той, що завершився хрещенням Русі. А перший, якщо його можна так назвати, стався саме за часів правління Ольги. Після усної домовленості із князем Малом Древлянським Ольга – представниця правлячого варязького дому – визнала програму слов’янської більшості. А потім об’їздила всю Русь не лише для установлення твердих уроків (єдиного податку). Фактично – провела соціальне опитування народу. Правила вона так, як цього прагнула більшість русичів. І, на відміну від свого войовничого сина, «чужих земель не шукала і своєї не забувала».