Віктор ГЕРАСИМОВ: «Де Хрещатик золотиться арками…»

Поет-пісняр Віктор Герасимов до антології пісень-тезок нашої газети вписав і свою. Пісня «Вечірній Київ мій» духмяною фіалкою-матіолою, яка дарує пахощі саме вечірньої пори, вплелася в розкішний букет, що зростив Герасимов у своєму квітнику муз. Тих квіток – сотні. Багато з них присвячені Києву. Нев’янучі квіти – і на честь України, яка «стала синові Берегинею».

Освідчення вечірньому Києву

– Люблю прогулянки, коли над нашим містом, над Дніпром спадає зоряне небо, – каже Віктор Володимирович. – Київський причал на Подолі о тій порі овіяний романтикою, особливим настроєм. Коли відпливаєш від річкового порту на трамвайчику, невеликому кораблі, перед очима постає диво-картина… І щораз по-новому бачиш Київ, який сяє вогнями-намистом, і ще дужче закохуєшся в нього. У вечірньому сяйві – бузкового кольору плесо Дніпра. Велика річка несе теплохід від юності причалів у далину від минулого. Вечірнє місто, зорі-вогні комусь нагадають весну, коли хлопці-кияни через пожежу-війну йшли рятувати країну від бід. І в тому вогні Київ був вірним для них товаришем… Таким образком вихлюпнув Віктор Герасимов своє освідчення вечірньому Києву. Поезію поклав на музику Анатолій Горчинський, і народилася пісня.

Україно-світ

– Передбачити долю пісні неможливо, – розмірковує мій співрозмовник. – Бувають пісні-одноденки, діти свого часу. Буває, напишеш під враженням кілька рядків – і пісня злетіла…


Зринають з його вуст слова –
«Україно-світ»:
Озори мене
Цвіт-калиною,
У степи свої
Поведи.
Як Дніпро повік
з Україною,
Так і з нею я
Назавжди!


Слухаєш це одкровення Віктора Герасимова і здається, що сам Всевишній водив його рукою…
Музику написав композитор Олексій Семенов. Пісню заспівав Дмитро Гнатюк. Інший варіант мелодії – Леоніда Попернацького. Найчастіше вона звучить по радіо голосом Дмитра Литвинця, «українського Робертіно Лоретті». Пісню підхопили і ансамбль Збройних сил України, і Микола Гнатюк, і Олександр Василенко.
Я була приємно вражена: цю навдивовижу національну пісню написав син росіянки Катерини, уродженки Ленінграда, яка за комсомольською путівкою приїхала до Нікополя на будівництво трубозаводу, й – українця Володимира, котрий загинув у перший рік війни, ще до народження сина. Тож Віктора виховувала мама, все життя працюючи на прокатному стані заводу. Свою любов до поезії Катерина Іванівна передала сину. «Вірші Єсеніна вперше почув від мами», – пригадує Віктор Володимирович. Музи маминою рукою провели його і до музичної школи. Вчився грати на домрі, виступав із оркестром народних інструментів. На рідній Дніпропетровщині відчув запах козацького степу. Рано почав писати вірші. Друкував їх у газеті «Нікопольська правда». Згодом, коли вступив до Херсонського музичного училища, – на сторінках обласної молодіжної газети. Диплом Харківського інституту мистецтв одержав за фахом: соліст-інструменталіст, диригент, педагог.

Мій Києве

Та саме в Києві забуяв квітник муз Віктора Герасимова, заслуженого діяча мистецтв України. Пам’ятна сторінка життя – робота на Українському телебаченні, де в 1975-1979 роках був головним редактором музичних програм. Подавали в ефір усе найкраще з тодішньої музики, несли духовний нектар. Герасимов і сам багато пише. Творча дружба його з композиторами Костянтином Мясковим, Іваном Карабицем, нашими сучасниками – Миколою Мозговим, Леонідом Попернацьким, Олександром Злотником, Степаном Гавришем проросла піснями. Уже стільки років популярні його «Маки червоні», «Я люблю твої тихі затоки», «Зачаровані слова». А скільки народилося пісень про Київ – «На Подолі», «Останній Орфей», «Андреевский спуск», «По старинній Десятинній»… Вони ввійшли до шести аудіокасет Герасимова, поміж яких – «Мій Києве», «Останній Орфей». І – до книги-пісенника «Україна-світ».


Щаслива доля і пісні «Мій Києве»:
Де Хрещатик
    золотиться арками,
Де зорить Софія
                     з висоти. 
Під високим небом
             незахмареним
Києве,
    цвітеш у щасті ти.
Ясна Дніпра блакить
І сонце в небі,
І каштанів цвіт.
До тебе, Києве,
Лечу думками
                    і надіями.
Ти – місто мрій,
Ясних бажань
І сподівань.
Я серцем покохав
     на все життя тебе,
Мій Києве!


Пригадує Віктор Володимирович, як композитор Іван Карабиць дав йому готову мелодію. Вона лягла на душу. Герасимов легко написав вірша. Було то 1976-го. До слова, цього року в пісні – ювілей.
Уперше пісню заспівав тоді молодий артист Віктор Шпортько.
Герасимов у той час готував першу півторагодинну передачу з України «З піснею по життю» для Центрального телебачення. Як гості, в передачі брали участь тріо Мареничів, Софія Ротару, Микола Гнатюк.
У фінал рекомендували двох артистів, які ще не мали звань, Ніну Матвієнко, котра заспівала «Дикі гуси» Ігоря Поклада, та Віктора Шпортька з піснею «Мій Києве». Ті пісні виявилися золотими. Обоє співаків стали лауреатами Всесоюзного конкурсу. А хто здобував таку перемогу, тим згодом присвоювали звання – заслужений артист України, ними стали і Матвієнко, і Шпортько.
Для пані Ніни лауреатство в передачі «З піснею по життю» було особливою перемогою, бо ж вона тоді переживала непрості часи. За «національні приписи» виключили зі Спілки художників її свекра Івана Гончара. Нависли хмари і над нею, бо ж зі своїм чоловіком Петром Гончаром «посміла обвінчатися».
– Після перемоги в конкурсі всі хмари над нею розвіялися, – пригадує Віктор Володимирович.

Втрачений простір – повернути

Уже тридцять п’ять років чуємо в ефірі Національного радіо і телебачення України знайомий голос Віктора Герасимова. Розповідає мені, як у режимні 1970-ті працював заступником головного редактора музичних програм радіо (головним була Ніна Андрієвська) і водночас – начальником відділу художніх колективів. Був членом різних художніх рад, зокрема, і з прийняття нових творів.
Спілкувався з провідними композиторами, виконавцями – маститими й молодими. Хоч був ідеологічний диктат згори, в ефір виходили по-справжньому професійні твори. Як прискіпливо худрада розглядала (згодом уславлену) пісню «Дикі гуси», яку принесли на радіо поет Юрій Рибчинський та Ігор Поклад, котрий тоді ще не був членом Спілки композиторів.
Віктор Герасимов дав «зелене світло» стільком молодим митцям, творам. Особисто виписував наряди до Будинку звукозапису, що на вулиці Первомайського, 5. То була робота в унісон і з Володимиром Івасюком, Віктором Шпортьком, тріо Мареничів, Василем Зінкевичем, Миколою Гнатюком… Здійснили багато записів, які нині – у золотому фонді радіо. З ініціативи Герасимова було створено тріо бандуристок у складі Антоніни Мамченко, Алли Шутько, Світлани Петрової, тепер вони – народні артистки.
Нині Герасимов – завідувач редакції розважальних програм Національного радіо. І це – найбільш рейтингові передачі – «Від суботи до суботи», «І знову зустріч».
Але болить йому стан українського ефірного простору і столичного, зокрема. З гірким гумором Віктор Володимирович запитує: «Якби людині зав’язали очі, привезли до Києва і попросили визначитися, де вона перебуває. Яка була б відповідь? Певно, сказала б, що потрапила до Бостона, бо всюди чує американський рок. Чи – перебуває, приміром, у Самарі, бо і в транспорті, і в супермаркетах, на дискотеках – російська попса і низькопробна кабацька лірика».
За останні роки Київ зазнав втрат в українському мистецтві. Знищено Київський театр естради як і Мюзик-хол, де колись розпочинали шлях Іван Попович, Микола Гнатюк, Лілія Сандулеса, Віктор Шпортько. Втрачено Київське об’єднання музичних ансамблів, яке налічувало понад 400 дипломованих фахівців. Знищено Укрконцерт, що об’єднував цвіт нашої естради, пускав у життя по-справжньому мистецькі проекти. До того ж – це були робочі місця для випускників естрадно-циркового та імені Р.Глієра училищ, університету ім. І.Карпенка-Карого.
– Ці втрати треба повертати до життя, – нагадує і київській владі, і Міністерству культури та туризму Віктор Герасимов – голова асоціації діячів естрадного мистецтва України. – Асоціація готова активно долучитись до цього.
І наводить повчальний приклад, як, приміром, у Франції дбають про національну культуру. Коли англійці кілька років тому поставили три радіостанції на теплоході, на Ла-Манші, й спрямували на Францію англомовний рок, парламент Франції відповідно відреагував. Протягом тижня було ухвалено закон, згідно з яким мистецька продукція, що завозиться чи передається до Франції, відеофільми, аудіокасети розповсюджуються в іншому вигляді, має бути не менш ніж на 50 відсотків національною. Про це Герасимову розповіли в Міністерстві культури у Парижі, де він торік побував.
Віктор Володимирович зауважує, що мав би активізуватися й департамент інтелектуальної власності, який при Міністерстві науки і освіти України. І бути б йому не там, а при Міністерстві культури та туризму. Департамент має захищати авторські й суміжні права поетів, композиторів, виконавців. Скільки музики звучить в ефірному просторі Києва, загалом України, на дискотеках, у магазинах, транспорті! Але гонорари від того творчі люди не одержують. Із жалем говорить і про те, що зараз фактично нема молоді з-поміж поетів-піснярів і композиторів, бо держава її не підтримує. Наводить і такий факт: уже з десяток років як пісня і її творці не представлені в найпрестижнішій Національній премії імені Т.Шевченка. Чому?
Герасимов конкретними справами відповідає на питання, які ставить життя. Асоціація, яку він очолює, – організатор багатьох престижних фестивалів, конкурсів для підтримки творчої молоді. Щойно у Ворзелі завершили «Веселі канікули осені». Регулярно відбувається Всеукраїнський конкурс молодих артистів естради. З великими труднощами, після чотирьох років паузи, асоціація відновила улюблений фестиваль «Пісенний вернісаж», де 100-відсотково представляються українські пісні. Паралельно – і «Дитячий пісенний вернісаж», саме україномовної дитячої пісні.
Асоціація добивається й чекає рішення Київради, аби приміщення на вулиці Річковій, 4, передали цій творчій Спілці. Організували б і студію звукозапису там, і невеликий концертний зал. Це була б і творча лабораторія для фахівців естради.
Потужним і мажорним акордом українській пісні 30 листопада в Міжнародному центрі культури і мистецтв буде ювілейний авторський вечір з нагоди 65-річчя талановитого і невгамовного Віктора Герасимова – «Як Дніпро повік з Україною».