Фільм про революцію: із Лос-Анджелеса – в Монреаль
Стрічку киянина Дмитра Сана «Ніщо та ніколи» було визнано кращим документальним фільмом на Міжнародному кінофестивалі «Долина Темекула» у США. Фільм про Помаранчеву революцію, але – аполітичний. «Ніщо та ніколи не має відбутися такого, аби людина забула позитивний емоційний стан, у якому колись перебувала, – каже Дмитро Сан. – Під час революції усі були добрими, а зараз доброту заховали. Стрічка вийшла емоційною і сентиментальною. У ній є нота, яка змушує замислитися, і вона не може бути веселою».
«Ніщо та ніколи» розповідає про іноземку в Києві під час Помаранчевої революції. «Невідомо, звідки дівчина приїхала і як її звуть, бо це неважливо, – зазначає режисер. – Вона не є частиною нашої країни, нашого народу, а прибула ззовні і аналізує революцію». Знімати кіно Дмитро вирішив на самому початку революції, кілька днів витратив на пошуки кінокамери, плівки, підбір групи. Зйомки тривали п’ять днів. «Кожен день було відчуття, що не встигнемо завершити фільм, – пригадує режисер. – Але зняв, що хотів. Навіть баба Параска опинилася у кадрі і діяла так, як ніколи до цього».
Дмитро Сан закінчив Інститут журналістики, а нині отримує другу вищу освіту – у Театральному університеті імені І.Карпенка-Карого на кінофакультеті. До «Ніщо та ніколи» зняв чотири короткометражні фільми. «Документальне кіно легше знімати, ніж художнє, і крім цього, це – добра школа, – каже Дмитро».
Стрічка «Ніщо та ніколи» була готова на початку цього року. В українських кінофестивалях участі не брала – Дмитро Сан не встиг подати заявки, бо захопився підготовкою до американського конкурсу. «Мені хотілося вийти на міжнародний рівень, – каже режисер. – Тому, хто знімає у Монголії, цікаво приїхати в Україну. А тому, хто в Україні, цікаво побувати у Канаді». Про фестиваль у США Дмитро дізнався з Інтернету. Аби фільм розглянули, потрібно було сплатити реєстраційний внесок – тридцять доларів.
«Долина Темекула» проходить протягом дванадцяти років. Вона неподалік Лос-Анджелеса – серця американської кіноіндустрії. У програмі конкурсу п’ять номінацій – ігрове, документальне, короткометражне, студентське, анімаційне кіно. Всього на фестивалі було представлено 120 стрічок, зокрема двадцять документальних. «Ніщо та ніколи» – єдиний фільм з України. Із СНД, крім нього, був лише спільний російсько-ізраїльський проект.
Дмитро Сан відзначає високий рівень організації фестивалю. Щоправда, грошового призу непередбачено. Дмитро по-своєму трактує приказку «головне не перемога, а участь»: «Головне не гроші, а перемога». Американці Дмитру сподобалися, хоч і видалися трохи дивними: «Вечірка – у розпалі і, здається, що триватиме цілу ніч. Але за кілька годин усі присутні щезають, ніби їх вітром здуло. Американці надзвичайно працездатні. Якщо хтось каже другому принести п’ять стільців, то він йде і приносить, без питань і заперечень. Мене це вразило». У американських кінематографістів – гарно вчитися, зокрема технічним рішенням, роботі з акторами. «Крім комерційного, вони знімають і добре фестивальне кіно, – каже Дмитро, – я б із задоволенням там попрацював». Лос-Анджелес – місто режисерів і акторів. Через це – багато безробітних.
Повернувшись до Києва, Дмитро одразу оголосив тендер на показ «Ніщо та ніколи» для українських телеканалів. «Мені важливо, аби стрічку побачили вдома, – каже режисер. – Вона актуальна для українців, оскільки розповідає про один із найцікавіших моментів нашого життя».
Удома Дмитро ходить до кінотеатру щонайменше три рази на тиждень – трапляються фільми, на яких можна повчитися. Ще має вчителя – відомого режисера Олександра Шапіро. За кілька днів Дмитро Сан вирушає із «Ніщо та ніколи» на Міжнародний кінофестиваль документального кіно у канадському місті Монреалі.
Черговий фільм Дмитра Сана, вочевидь, теж буде документальним – дипломна робота про стосунки батьків і дітей. «Режисер документального кіно – не штамп, адже постійно можна змінюватися, – каже він. – У кінотеатрах документалістика зовсім непопулярна, але для неї є інше чудове місце – телебачення. Звісно, ігрове кіно комерційніший жанр, ніж документальне. Але будь-який кінематограф має бути мистецтвом. Нині кіно багато в дечому перетворилося на рекламу, але я хочу займатися мистецтвом».