Ніколи не завадить слухати народ
Ніна Матвієнко, народна артистка України, Герой України
Зі свого досвіду знаю, що іноді газети вдаються до якихось епатажних тем або епатажної манери подачі матеріалів, аби схилити читача на свій бік, зацікавити його своєю оригінальністю. А з другого, деякі видання, особливо у подачі суспільно-політичних тем.
Ідуть на поводу у влади, чим, звичайно, здебільшого добиваються зворотного – недовіри у свого читача. І те, і те – певні крайнощі. Бо чи можемо ми нині вірити владі? Чи послідовна вона? Чи чесно виконує свої передвиборні обіцянки? Хтось же має контролювати її діяльність. Я би сказала так: громада має один із таких засобів, і цей засіб – преса.
Наголошу ще на одному такому моменті: чи доступна нині влада? Чи можна потрапити на прийом до будь-якого високопосадовця без особливих проблем? Приміром, мені цього ніколи не вдавалося зробити в установленому порядку. А чому кожен громадянин не може оприлюднити свій запит до влади через свою місцеву газету. Вважаю, що може вільно висловити будь-яку розумну думку – аж до недовіри конкретному посадовцю. І за це не можна по голові бити. Маю на увазі редактора тієї газети. Якщо ж газета потрапила під диктат влади, то яка ж вона громадська?
До того ж, нині у світі усталилася така думка, що найбільше демократичне завоювання України, – це вільна преса. Сама чула, як громадяни сусідніх держав кажуть: ви щасливі, ви можете вільно свою думку висловлювати. То ж відстоюймо разом це наше щастя.
До слова, у мене була одного разу зустріч на радіо, і я відчула, як журналістка спрямовувала мою думку, аби я не переходила на болючі для нашого суспільства теми, скажімо, щодо української мови на радіо та в інших засобах масової інформації. Я не тільки була вражена її позицією, а й вкрай обурена. Адже замовчування ще ніколи не призводило до розв’язання проблеми, а тільки заганяло її в глухий кут.
Загалом міркую так: народ знає більше правди, народ – носій цієї правди. Отже, треба слухати народ.