Про трагедію нації – з іронією і амнезією

Верховна Рада вчора відклала законопроект про визнання штучного голодомору 1932-1933 років актом геноциду українського народу. Хоч Президент України просив ухвалити його невідкладно – як у зверненні до депутатів, так і під час позавчорашньої зустрічі з головою ВР.

Проте вчора Олександр Мороз у сесійній залі не з’явився. Замість нього «керувати» парламентом прийшов комуніст Адам Мартинюк. А на депутатських столах уже лежали «анонімні» книжечки «Миф о голодоморе». Той, хто їх розклав – сховався від людських очей. Як і той, хто написав…

Депутати відправили у відставку з посади омбудсмена Ніну Карпачову, внесли зміни до податкового законодавства, зменшивши «тягар» для бізнесменів, а на президентський законопроект, мовляв, забракло часу. Мартинюк виправдовувався, що він «не затягував» час, і запропонував перейти до «різного». Його підтримали однопартійці й інші «однокоаліціянти» – разом 236 депутатів. Геннадій Удовенко запримітив «іронію і неповагу» у ставленні віце-спікера до документа, у якому йдеться про страшну смерть 7 – 10 мільйонів співвітчизників. Ярослав Кендзьор закликав коаліціянтів «не хворіти амнезією», а згадати зокрема й про своїх родичів, які «теж лежать у тих могилах».

А ось «старший» за Мартинюка секретар ЦК КПУ – Петро Симоненко – заявив, що Президент України буцімто хоче «розколоти слов’янський світ, посіяти ворожнечу між Росією й Україною». Назвавши ініціативу Ющенка спекуляцією й політиканством, Симоненко згадав, як колись Центральна Рада, мовляв, розстріляла сотні робітників заводу «Арсенал». Він погодився, що події 1932-1933 років були «трагічною сторінкою», але геноцидом головний комуніст вважає передусім смерть мільйонів українців у… незалежній уже Україні.