Пернаті синоптики
Мій покійний батько, хоча й був простим робітником і мав фах далекий від астрономії та гідрометеорології, все життя любив спостерігати за погодою і, як правило, рідко помилявся у прогнозах і на щодень, і, що найцікавіше, на тривалу перспективу: влітку – про майбутню зиму і навпаки.
На жаль, свої знання й спостереження він не записував, але все ж якусь дещицю з них ми з братами запам’ятали й часто ними користуємося.
Приміром, я хоча іноді й слухаю або читаю прогноз від Гідрометцентру, все ж обов’язково «звіряю» його з пташиним, квітковим або небесним.
Влітку про погоду на завтра – безліч підказок: від коників-стрибунців аж до квітів на балконі. А от пізньої осені та взимку для мене єдиними вірними помічниками-синоптиками стають птахи. І передусім ворони. Не знаю, де і який у їхньому організмі барометр встановлено, але зміни в погоді ці птахи визначають практично безпомилково.
Хвіст на північ, чекай потепління
Прокидаємося вранці з мамою від неймовірного пташиного галасу. Щойно на світ благословилося, а на високому горіхові метрів за тридцять від будинку чимала вороняча зграя з’ясовує стосунки. Баталії та вереск не менш запеклі, ніж іноді у Верховній Раді.
Правда, пернаті чубляться не за ідею, а за те, аби вмоститися якнайвище, а там, зрозуміло, гілки найтонші, тож воронам щораз вимушено доводиться то приземлятися, то злітати. Звісно, при цьому ґави голосно обурюються на своїй каркаючій воронячій мові незручностями. Ос-кільки птахи «воюють» за горішні гілки, а найспритніша вмощується на самому вершечку дерева, ще й дзьобом на південь, отже днями чекай потепління.
Ворони в’ються на завірюху
За кілька днів до першої цьогорічної справжньої зимової хурделиці, після якої Київ засипало снігом, від справ мене відірвало голосне каркання. Вийшла на балкон і щиро здивувалася: у небі чимала зграя вороння, яке ніби в’ється клубками. Таке зазвичай доводиться бачити взимку перед чималим снігопадом. А в Києві тоді саме була тепла тиха осіння погожа днина. «Чого це стільки ворон розліталося, аж ніби їм у небі тісно?», – здивувалася й мама. «Та от виходить, що й ворони помиляються, бо не те що снігом, а й навіть морозом не тягне з вулиці», – відгукнулася й собі. А всього через три дні потому до Києва й справді завітала зима.
Гуляється на снігу до відлиги
Не тільки по тому, яким звуком відлунюють кроки по снігу, можна дізнатися про температуру в найближчі зимові дні. Тут ворони теж неперевершені прогнозисти, якщо за ними уважно спостерігати. Ще відносно тепло, а ґав уже практично не видно на землі, всі перебралися на дерева, сидять настовбурчивши пір’я, а коли ще й ховаються у гілля, то чекай не лише добрячого морозу, а й хурделиці.
Зате перед відлигою пернаті збуджено крячуть і діловито походжають по снігу. А вже як вибереться якась ворона чи сорока на вершечок найвищого дерева або стовпа чекай не просто потепління, а майже весни посеред зими. Навіть влітку, як почуєш крука з високого неба, так і знай і погода зіпсується.
Учора вранці, як завжди, виглядаю у вікно, але ворон не видно. Лише одна всілася на телевізійній антені приватного будинку і розгойдується, бо все ж чимала, а шпиль тоненький, радію, бо хоча й хмарно, але птаха обіцяє теплі й погожі вихідні. Сподіватимемося, що ворона й цього разу не помилиться у своєму прогнозі.