Кряче на нещастя

Круки (чорний, великий), граки і галки, що посідають таке чільне місце в усних поетичних творах і повір’ях різних народів, українськими легендами якось надто вже обійдені.

На Хмельниччині крука вважають проклятим за те, що він вирив із копиці Ісуса Христа, коли спаситель ховався. А чорним кольором крука нібито покарав Бог за те, що він не повернувся до ковчега Ноя.

Проте крук у народі має повагу й іноді служить віщуном. Кажуть, ворон кряче неподалік оселі на нещастя.

Пташат своїх вони висиджують не пізніше березня, поки немає ще мурашок, бо м’ясо молодих кручат є для них особливими ласощами.

Розповідають часто легенду про те, що колись крук узяв своїх маленьких діточок, поніс їх до ріки й посадив одного на березі, а з другим злетів понад річкою і питає його: «Годуватимеш мене хлібом? Якщо годуватимеш – перенесу». «Годуватиму, але своїх дітей», – відповіло одне маля. Тільки його крук і переніс, бо воно таки сказало правду.