Війна кланів
«Шахтар» проти «Динамо». Ахметов проти Суркіса. Хиткий мир, установлений завдяки політичним компромісам у розпал активної боротьби з «помаранчевими», лопнув, як мильна бульбашка. Війна київського та донецького футбольного кланів розпалилася з новою силою після нагадування Борисом Колесниковим про «хутряний скандал».
Прецедент. Колесников не просто нагадав, як «Суркіси бігали за суддями з шубами в руках». Він зробив й однозначний висновок: «Корупція в українському футболі прописана на лобі в Суркіса». Можливо, когось ця заява шокувала, бо «історія з шубами» за одинадцять років, що минули з часу скандального матчу «Динамо» – «Панатінаїкос», після якого київський клуб звинуватили в спробі підкупу арбітра, майже стерлася з пам’яті. Ми ж воліємо наголосити на речах прозаїчніших і більш сучасних. А саме: Колесников висловився публічно не як уболівальник, а як голова Донецької обласної федерації футболу. Він першим із своїх футбольних колег кинув виклик безпосередньому керівнику. І цей прецедент може мати неабиякі наслідки.
Регламент. Ахметов уже не вперше наполягає на тому, щоб Федерацію футболу країни очолював нейтральний фахівець. Не динамівський і не шахтарський. Але Ахметов зняти Суркіса не може. Бо не є членом виконкому федерації, як і решта президентів елітних клубів. Голосувати «за» чи «проти» уповноважені, як правило, керівники регіональних федерацій або галузевих організацій і товариств. Борис Колесников, як голова Донецької федерації футболу, – один з них. Юридично каденція Григорія Суркіса на виборній посаді президента Національної федерації футболу вичерпається за два роки. Донецьк, судячи з усього, чекати стільки часу на зміни не бажає і хоче порушити питання про недовіру чинному керівництву на найближчій конференції ФФУ. Але для цього він має заручитися підтримкою двох третин регіональних федерацій.
Перспектива. Принаймні поки що бажаного кворуму в Ахметова і його прихильників немає. Це якщо судити за інформацією кількамісячної давнини. Однак історія України, яку Винниченко не міг читати без брому, насправді непередбачувана, повчальна і промовиста. Тож і не виключено, що власне боротьби між кланами може взагалі не бути. Бо зацікавлені сторони, як це й траплялося в їхніх взаєминах уже не раз, обов’язково відшукають взаємовигідний компроміс. Наприклад, такий: Суркіс і далі керує федерацією, утверджуючись в міжнародній футбольній політиці як член виконкому УЄФА і, можливо, ФІФА, а Донецьк отримує під свій контроль українську прем’єр-лігу, створення якої намічається найближчим часом. За такого розподілу сфер впливу, що вельми нагадує нинішню ситуацію в державі, коли прем’єр-міністр уже має більше реальної влади, ніж президент, обидві сторони не втратять надій на краще. Бодай тому, що і Суркіс, і Ахметов уміють не просто терпляче чекати на свій шанс, а й активно готувати передумови для нього. Остаточним водорозділом між ними може стати рішення УЄФА про надання чи, навпаки, не надання Україні права на проведення континентальних фіналів 2012 року. Ми чекаємо на нього в першій половині наступного року. Після цього «вічно непримиримі» воюватимуть з відкритим забралом.