Атестація класу
«ДИНАМО» (Київ) – «ШАХТАР» (Донецьк) – 1:0 (Шацьких, 73). Вилучення: Милевський (67) – Чигринський (42), Срна (після гри). Шовковський, Маркович, Родольфо, Родриго, Каддурі, Гусєв (Белькевич, 67), Юссуф, Михалик, Ребров (Несмачний, 90), Клебер (Шацьких, 63), Милевський – Шуст, Срна, Гюбшманн, Чигринський, Рац, Жадсон (Агахова, 80), Тимощук, Левандовський, Матузалем (Фернандинью, 29), Марика (Елану, 46), Брандау. Арбітр Кошта (Португалія). 14600 глядачів.
Надійність. Обидві команди, намагаючись убезпечити себе від проникаючих атак опонента, насамперед подбали про щільність захисних редутів. Для киян, які нерідко застосовують тактичну схему з чотирма захисниками та двома опорними хавбеками, чогось особливого в цьому варіанті не було. Натомість гірники зазвичай використовують трьох напівоборонців атакувального плану. Проте на головний матч осіннього циклу вони також задіяли двох «опорників».
Обмеження простору й скупчення гравців на центральному напрямку збіднили гру і, зрозуміло, не примножили її видовищності. Бо навіть наші гранди ще не навчилися демонструвати максимум ігрової майстерності в умовах ігрового та просторового цейтноту. Вища ліга – не серія «А». Принаймні поки що.
Нагоди. Вони були в обох команд, однак більшою мірою нагадували напівмоменти. Найближче до взяття воріт у першому таймі був Брандау. Скориставшись подачею Марики і невимушено звільнившись від опіки малопереконливого Родриго, донецький бразилець «пробив» і Шовковського. Виручив і голкіпера, і динамівську команду в цілому інший бразилець: Родольфо зупинив м’яча грудьми буквально на останній лінії. Нагоди Гусєва, Юссуфа, Марики та все того ж таки Брандау були менш істотними, тож і завершилися нічим абсолютно логічно.
Арбітр. Ми ніколи не були прихильниками запрошення зарубіжних суддів. Але певні дивіденди з цього вітчизняний футбол таки дістав. Легіонери в чорному промовисто підтвердили наші припущення, що футбольний арбітр, як і будь-яка людина, не безгрішний. Однак, на відміну від окремих українських колег, арбітр з чужих країв об’єктивний. Кошта, як на нас, помилявся в українській битві гігантів. Наприклад, не призначив штрафного за фол проти Срни наприкінці зустрічі. Не покарав Шацьких, як того вимагають рекомендації ФІФА, за навмисну затримку гри в стандартній ситуації (сутичка киянина зі Срною за межами поля). Невиправдано вилучив з ігрового процесу Милевського: підстав для другої жовтої картки, переконані, таки не було. Проте Кошта не виявив упередженості до жодної з команд і в цілому не втратив контролю за матчем. А отже, відпрацював і кваліфіковано, і сумлінно, підтвердивши свій міжнародний рівень.
Тренери. Луческу, як це нерідко траплялося з ним і раніше, стримати емоції не зміг. Реагуючи ледь не на кожне рішення судді бурхливо, він «заводив» і себе, і підопічних, опинившись поза тренерською лавою не за своїм бажанням. Звісно, що за таких обставин позитивно впливати на перебіг подій він не міг апріорі. Тому й заміни, проведені «Шахтарем», ігровий маневр не підсилили. А вимушене переведення Левандовського на місце вилученого Чигринського відчутно ослабило позиції гірників на центральній осі. Натомість Дем’яненко, вчасно і доречно випустивши на поле Белькевича та Шацьких замість стомлених Гусєва та Клебера, вгадав із замінами й забезпечив ігровий перелом, який і став вирішальним.
Гол. Сказати, що він назрівав, буде перебільшенням. «Блакитно-білим», на жаль, бракувало винахідливості в атаках. Однак гол став і закономірним, і показовим. Белькевич, одразу ж акцентувавши свої зусилля на організації флангового маневру, чого до нього зробити киянам не вдавалося, опинився вільним у зоні, яку мав контролювати Срна. Шацьких, як і личить форвардові, одразу ж поспішив на «п’ятачок» у володіннях Шуста. Решта було справою техніки: Белькевич умілою подачею «відсік» од м’яча центральних оборонців, а Шацьких у напівшпагаті проштовхнув «шкіряного» повз оторопілого Шуста навіть не бутсом, а його шипами. Саме так грають в Італії: результативний дотик – єдиний спосіб відзначитися в ігровому цейтноті. Це найвища атестація класу в сучасному футболі.