Не упадайте за артистками
Екс-чоловік «Моєї прекрасної няньки» одружуватись на артистці й не думав: «Шлюб з акторкою? В жодному разі! Я до останньої миті упирався. А вийшло, як у тому анекдоті: «Хочеш – не хочеш, а мусиш». Тепер, вже після розлучення, коли ніхто нікому і нічим не зобов’язаний, можу сказати, що тоді мені не пощастило».
Дмитро Стрюков зітхає і зізнається: «Знаєте, бувають ситуації, коли жінки вміють умовляти. Настя була вагітна. І у мене не було іншого виходу. А потім, з усього того, що між нами було, я зробив висновок: вірити жінці й довіряти їй не можна. За винятком, коли це найголовніша із жінок. Та, якій ти зобов’язаний життям. Мати ніколи не зрадить».
– Але не можна бути таким категоричним.
– Так що ви кажете! Я це пробував на власній шкурі. І друзям моїм від них дісталося. Зрозумійте правильно. Я не скривджений, а переконаний. І Настя не краща за інших. Отже, і поводитися з нею треба так, як вона заслуговує.
– А якщо – клин клином вибивають?
– Ні, про новий шлюб я не думаю. Мені тепер і так непогано. І на душі спокійно. І взагалі – я там був і нічого путнього там не побачив.
– За вас, можливо, говорить образа?
– Я сказав би – розчарування... Але ставити на собі хрест я не думаю. Я не жінконенависник і (хитрувато всміхається) змінювати орієнтацію не збираюся. А щодо клин клином, то найкращий засіб – це друзі. Справжня чоловіча дружба, думаю, що ви мене розумієте, не запонка і не кредитний рахунок. Друг-чоловік вислухає, обміркує, дасть пораду. А зловтішатися і крутити дулю за спиною – це не наша чоловіча вдача.
– Як вирішилося ваше «дитяче питання»?
– З Настею ми не спілкуємося. Не вийшло. Не знаю, як вона, а я її особистим життям не цікавлюся. Наймати детектива і стежити за нею не збираюся. Її романи – то її життя. А для мене важливіше те, що вона мати моїх дітей. І отут я, маю вам зізнатися, претензій до Насті не маю. Я даю їй на Аню і Майкла п’ять тисяч доларів на місяць. І вона, я в цьому впевнений, усе до останньої копійки вкладає в доньку і сина.
– Дмитре, люди кажуть, що найкращі ліки – час. Можливо, залишилися ниточки, якими все ще можна залатати?
– Перший крок назустріч не за мною. А там – побачимо.
Ярослав Богомаз