Ховали Марію в закритій домовині
Колись, як пригадують сусіди, у цьому нині осиротілому будинку, розташованому на околиці села Клавдієвого, жила щаслива і заможна родина. Глава сімейства Петро Олександрович багато років працював трактористом у радгоспі, його половина – Марія Федорівна – на фермі. У сім’ї виховували трьох синів та доглядали чимале господарство.
– Вони й дім збудували власноруч, – каже подруга загиблої Світлана, – ні в кого не попросивши жодної копійки. Що й казати, умів господарювати Петро, – зітхає співрозмовниця, – а ось в останні роки, можливо, після того як втратив роботу, геть з глузду з’їхав. У чарку почав зазирати. Залучив і старшого сина Андрія. А Марія дуже хворіла, ноги зовсім стали неслухняними. До яких лишень лікарів Геннадій, це їхній наймолодший, – уточнює жінка, – не возив матір – усе марно. На якийсь час Марія відчувала полегшення, а потім знову – пекельний біль. Ледь пересувалася. Не жаліли її Петро з Андрієм. Та й середньому Олексію – не до матері. Мав свою сім’ю, у нього трійко дітей зростало. Тільки того ранку, може, щось відчув недобре. Завітав до батьківської оселі. За мить почав кричати. Господи, – хреститься жінка, там таке побачила, що не забуду довіку… Олексій хоча й розгубився, але до сусідів побіг, там телефон, і міліцію викликав, – жінка переводить подих, киває у бік сусідської хати, – зайдіть, там зараз Геннадій на господі. Після похорону залишився, мабуть, відпустку взяв. Він найбільше побивався за матір’ю.
У хаті, де напередодні Покрови розігралася трагедія, мешкало троє. Батько, мати та їхній старший син Андрій. Нині двох чоловіків арештовано, обоє перебувають під слідством. Геннадій, улюбленець матері, який мешкає і працює у Києві, запрошує до оселі. Про те, що сталося, розповідає неохоче.
– Два дні після похорону я наводив лад у хаті. Порожніх пляшок з-під горілки виніс величезну кількість. Мама казала, що батько з Андрієм полюбляють випити, однак наскільки це далеко зайшло я не уявляв. Андрій загалом хлопець непоганий, – виправдовує старшого брата Геннадій, – тільки якийсь безхарактерний. Тому й дружина його покинула через кілька днів після весілля. Можливо, й випивати через невдале сімейне життя почав. Він, уже доведено, матір не вбивав. А якщо це так, то чому досі під вартою? – дивується Геннадій. – Гадаю, найближчим часом все з’ясується. Стосовно ж батька… не знаю, що й думати. Він же на матір, скільки пам’ятаю, поганого слова не сказав. Все це горілка з ним зробила… – Геннадій замовкає, а за кілька хвилин продовжує. – Олексій, коли зателефонував мені в Київ, навіть не обмовився, що матір убили. Сказав, померла, а все інше дізнаюся по приїзді.
…Марія Федорівна напередодні своєї загибелі прокинулася раніше за всіх, приготувала сніданок і, нагодувавши курей, пішла перепочити. По обіді прокинулися обоє чоловіків і нагадали, що сьогодні було б не гріх хильнути чарку. Спалахнула сварка. Андрій хутко зібрався і за кілька хвилин попрямував у відомому тільки йому напрямку, а Петро, збагнувши, що дружина з ним не бажає порозумітися, розійшовся не на жарт. Ухопивши куртку, кинувся наздоганяти сина.
Обоє повернулися пізно ввечері напідпитку. І знову господар завів сварку з дружиною.
– Ми з батьком випили ще пляшку, а коли мати почала дорікати, я пішов до себе в кімнату, – скаже наступного дня слідчому Андрій. – Що відбувалося між ними далі, я не знаю, бо відразу заснув. Розбудив мене вранці хтось із міліціянтів. Тоді я й дізнався, що матір жорстоко вбили.
Петро ж Олександрович угледів мертву дружину, заридав. Щиро, немов дитина. Коли ж заспокоївся, «пригадав», що бачив учора ввечері вдома якогось незнайомого чоловіка. Зрозумівши, що йому не вірять, попросив аркуш паперу.
З матеріалів кримінальної справи. Свідчення П.О.Пивоварова: «Стосунки між мною та дружиною погіршилися з того часу, як я втратив роботу. Почав випивати. Марія постійно сварилася. Допікала, погрожувала, що покине мене і поїде до сина. І так щодня. Якось я пожартував: а чи нема, бува, у неї іншого чоловіка, бо щоденно вона тільки й шукала приводу, аби посваритися. Дружина відповіла, мовляв, не твоя справа. З того часу всерйоз замислився. Адже Марія була молодшою за мене на 10 років. Діти вже виросли, отже, вона без жодного докору сумління могла мене покинути. Розпочав розмову про можливого суперника і того вечора. Вона його наявність не заперечувала. Почала мене ображати. Цього вже не міг стерпіти. Все, що відбувалося далі, детально пригадати не можу. Але прийшов до тями, коли дружина не подавала ознак життя. Злякався через те, що накоїв. Не спав усю ніч, дослуховувався: чи ворушиться Марія, молив Бога, аби вона воскресла…»
Батька та сина заарештували вранці, обоє перебувають у слідчому ізоляторі. Марію ховали її сини Олексій та Геннадій. Ховали у закритій домовині, бо, кажуть, на загиблій не було живого місця. А село, яке нещодавно пережило шок, потроху оговтується, повертається до звичного ритму життя. Як і раніше, вранці до місцевої «забігайлівки» поспішають безробітні чоловіки, з’ясовують стосунки і п’ють оковиту… І так щодня, щомісяця, з року в рік. Фактично нічого не міняється. Хіба що на місцевому цвинтарі на одну могилу стало більше.