Трипільський рок
Протягом восьми років київська група «Воанергес» відроджує у своїй музичній творчості дух старовинного кобзарсько-лірницького і театрально-вертепного мистецтва сучасними засобами. Новий альбом «Злата врата» відтворює музичну атмосферу трипільської, скіфської та праслов’янської епох. «Якби тоді існував рок, то він мав би бути схожим на музику «Воанергесу», – запевняє вокаліст і бас-гітарист групи Андрій Усков.
Назва колективу – імена двох братів, апостолів Христа. До складу «Воанергесу» входить п’ятеро професійних музикантів: Геннадій Бень, Роман Макогон, Валерій Огородник, Валентин Янківський. Вони використовують різноманітні екзотичні і народні інструменти: сопілку, теленку, дримбу, зозульку, бугай, флюгельгорн, ріжок, деркач. Про існування деяких дізнаються з історичної літератури, а замовляють і купують – на Андріївському узвозі. Часто самостійно доводиться доробляти інструменти.
– Альбом «Злата врата» – духовно-патріотичне явище, націлене на те, аби українці у селах згадали, що вони – люди, а люди у містах згадали, що вони – українці, – розповідає Андрій Усков. – Музика альбому – неофольк.
– А про що співає «Воанергес»?
– Про небо, про землю, про вас і про себе. Ми нагадуємо про вічність існування людини, буття якої залежить від щоденного вибору духовних стежок. Тексти пісень прості й доступні, але водночас філософські, про життя і вічність.
– Наскільки слова взагалі важливі для вас?
– Словом можна вбити і воскресити, тож до текстів пісень ми ставимося не менш уважно і ретельно, ніж до музики. Мабуть, тому більшість наших композицій малослівні.
– Який вигляд має виступ групи наживо?
– «Воанергес» завжди виступає наживо. Це як щось нове, але давно забуте.
– «Злата врата» – ваш третій альбом, але перший – у всеукраїнському масштабі. Які найбільші перепони зустрічаються на шляху українського музиканта?
– Безмежна попсуватість і вторинність нашого шоу-бізнесу. Набридло, що пророки існують тільки за кордоном.
– Чи працюють десь учасники колективу?
– Ми беремо участь у комерційному латиноамериканському проекті, де граємо танцювальну і напівджазову музику. Заробляємо таким чином у клубах, на вечірках, фестивалях. Декого з «Воанергесу» ще запрошують у студії звукозапису як сесійних музикантів.
– А яким чином відтворюєте атмосферу трипільської культури у своїй музиці?
– Ми граємо сучасну за ритмом і саундом музику, а от мелодика та гармонії – архаїчні.
Активно застосовуємо візуальні засоби – елементи стародавнього одягу і, звичайно, наші екзотичні інструменти: кімерійські теленки, трипільські зозульки, бойківські дримби, слов’янські сопілки.
– Часто відвідуєте музеї? Який улюблений?
– Частіше, ніж музеї, відвідуємо різноманітні концерти. Вакансія улюбленого музею вільна. Натомість полюбляємо ходити на цвинтар на екскурсії.
– Чим надихаєтесь?
– Молитвами, українською історією і природою. Особливо надихають прогулянки велосипедом до Десни і човном по Десенці.
– Якби до вас приїхав друг з Мадагаскару, які три місця в Україні ви показали б йому в першу чергу?
– Львів, Ай-Петрі у Криму та Поділ у Києві.
– У яку епоху вирушили б на машині часу і що би там змінили?
– На машині часу вирушили б у праслов’янську епоху і записали б купу фольклору, але не міняли б нічого, – хто знає, як краще.
– Колись розмовляли з ляльками?
– Деколи спілкування з людьми викликає таке враження.
– Мріяти чи створювати?
– Мрії – матеріальні, тому треба мріяти, а потім крокувати до створення. Хотілося б своєю творчістю спонукати людей до мрії, а у мріях – бачити людей творцями, а не руйнівниками.