Геростратів багато. А де Троньки?
Сучасні герострати славою не переймаються: в оприлюдненні своїх прізвищ не зацікавлені ані вони, ані ті, хто замовляє їм вогняні злочини. Тож мала надія на те, що авторів і виконавців недавнього підпалу в Музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові назвуть у суді.
З гіркотою говорила про це загрозливе явище директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології імені М.Т.Рильського НАН України Ганна Скрипник на недавній прес-конференції в агентстві «Інтерфакс-Україна» з тривожною темою «Чому горять у музеях хати?». Національна академія наук, якій Музей народної архітектури та побуту підпорядкований всього лиш вісімнадцять місяців, домоглася, щоб на реставрацію цього історико-культурного осередку уперше за останні роки було виділено належну кількість коштів – чотири мільйони гривень. Отримав музей поки що 600 тис. грн. – їх вистачило, щоб відреставрувати те, що у найкритичнішому стані, й виплатити борг реставраторам за попередні роботи. Решту грошей обіцяють надіслати в грудні або, в кращому випадку, в листопаді, коли, як зазначила пані Ганна Скрипник, загосподарювати їх немає можливості. Бо солома, намокла під дощем і снігом, для покриття дахів непридатна. Новий паркан замість старого, який не ремонтувався тридцять літ, на замерзлій землі теж не збудуєш (на нього необхідно мінімум 700-800 тис. грн.).
Музей нормально функціонував у радянські часи, коли в Українського товариства охорони пам’яток історії та культури вистачало коштів на щорічні реставраційні роботи, на потужну охоронну (і міліцейські структури, й цивільні) та пожежну служби, на наглядачів у кожній хаті. Тоді не виникали пожежі. За роки незалежності загальмувалися і перспектива розвитку музею, пов’язана із розширенням його території після відселення мешканців Пирогова, і його належне фінансування (до 2006 року держава виділяла кошти винятково на утримання персоналу). З музею пішли охоронці (понад 300 архітектурних об’єктів на 147 гектарах щодоби пильнують тільки шестеро), пожежники, пішли наглядачі (лишилися поодинокі). За таких умов, гадаю, несправедливо вбачати крайнього, відповідального за всі негаразди, в особі директора. Із залатуванням численних дірок, які накопичилися у багатьох сферах музейної діяльності, самотужки не впорається ні нинішній директор Микола Ходаківський, до якого в академіка Ганни Скрипник стільки претензій, ні будь-який новий адміністратор. Адже, як наголошує й сама пані Ганна, «ситуація надзвичайно складна, і без державного підходу до розуміння й вирішення цих проблем якихось радикальних змін у цій структурі не домогтися».
А було б таке розуміння, національна політика в сфері культури, то й музеї були б захищені від злодіїв, паліїв, безсовісних колекціонерів (хтось же зазіхнувся на 20 старовинних скринь, кованих слідів від яких так і не знайшли на недавньому згарищі в музеї Пирогова). Від шантажу нахабних багатіїв, здатних забудувати розважальними закладами й бензоколонками найсвятіші місця.
А поки що перспективи невтішні. У проекті бюджету на наступний рік на реставраційні потреби та охорону Музею народної архітектури та побуту України, який є пам’яткою загальнонаціонального характеру, коштів не передбачено. Ця унікальна музейна перлина дісталася нашій державі від громадської організації задарма. Такий собі дарований кінь на припоні державної власності. Та йому не тільки не заглядають у зуби – просто ігнорують.
Звісно, найприкріше те бачити Петру Тимофійовичу Троньку, чиїм дітищем є музей просто неба в Пирогові. Він колись вибрав цю приміську місцину, де згодом природно розташувалися понад 300 традиційних споруд XVI – початку XX століть, а хата з Волині – півтисячолітня. У будівництво й на утримання Музею народної архітектури та побуту в Пирогові Українське товариство охорони пам’яток історії та культури на чолі з П.Троньком вклало до 1990 року 50 мільйонів доларів: майже два мільйони потребував лише щорічний ремонт. Ця громадська організація була тоді багатою: внески громадян, пожертвування колективів, прибутки від сувенірних підприємств тощо. Керував нею Петро Тимофійович, працюючи високопосадовцем в уряді, а згодом – в Інституті історії. За 22 роки він реалізував чимало грандіозних проектів для збереження національної пам’яті, української звичаєвості та ідентичності.
Академік Тронько, котрий живе на білому світі 92-й рік, не забуває про свої дітища і не байдужіє до їхніх доль. Нависла загроза над заповідником «Хортиця» – Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О.Гончара, який він нині очолює, першим поспішив на допомогу. Згоріла недавно хата в карпатській експозиції музею в Пирогові – фонд одразу знайшов їй аналог у Закарпатті й виділив 20 тис. грн., щоб викупити, розібрати, перевезти до музею і скласти на місці згарища.