Не чиновник, а господиня
Коли з високих трибун говорять про проблеми українського села, то перелічують здебільшого цілу низку одних і тих же негараздів, хронічних бід. Ми не збираємося вкотре на цьому акцентувати. Тим більше, що від цього плачу жодної користі. Десятиліттями селяни вже звикли до пустопорожніх обіцянок політиків й запевнянь високопосадовців, багато з яких пов’язані з селом хіба що спомином про батьківські могили. Дехто ж й про них забув.
Але ж недарма кажуть: що не город – то норов, що не село – то люди. Тобто в кожного – свої проблеми. Скажімо, якщо у віддаленому від міста населеному пункті чорноземи заростають бур’янами й квітне безгосподарність, то в приміських селах за кожну сотку «піску» йде війна. Як от у Зазим’ї Броварського району, де недавно побували кореспонденти «Вечірки». До слова, вечірківці бували тут і раніше, перед виборами сільського голови, коли розгорілася така боротьба, як у столиці. Закінчилася вона ніби логічно: у мальовничому селі над красунею Десною вчетверте зазимці обрали головою Людмилу Спичак. Вона вистояла, вона перемогла. Але до старих нерозв’язаних проблем додалися нові й важким тягарем лягли на жіночі плечі. Деякі з них здолати можна тільки з вірою в Бога.
Міжусобні війни
Довкола «корінного» Зазим’я ще у 70-ті роки розташувався садівничий масив із такою ж назвою. Крім неї нічого спільного з селом садові товариства не мали. Допоки Київська обласна рада не вирішила розширити межі Зазим’я, що сягнули й дачних ділянок. Що не кажіть, а скільки існують у нас садові чи дачні кооперативи, стільки й тривають там конфлікти через внески, посади, городи, дороги. Тим паче – нині, та ще й в пристоличних районах, коли вартість землі зросла у десятки разів і обраховується тисячами доларів.
– Коли земельну ділянку можна отримати безплатно й продати за великі гроші, то її розглядають як подарунок долі, премію, те багатство, в ім’я якого здатні все нищити довкола, – так висловилася про походження земельних конфліктів Зазим’ївський сільський голова Людмила Спичак. – Ці люди, можливо, й не винні, що опинилися у такій ситуації. Єдина їхня помилка в тому, що борючись фактично за гроші, а не за землю, вони вдаються щодо мене до шантажу, наклепів, погроз (навіть викрали протоколи сесії). Бо ж земельні питання не я вирішую – за тринадцять років головування у Зазим’ї ніколи не діяла самочинно. Лише – колегіально, на сесії.
Конфлікт, що виник між СТ «Зазим’я-17», «Зазим’я-18», ТОВ «Зазим’яплюс» і окремими дачними з сусідніх СТ «Урочище Зазим’я» і «Десна», сільському голові перейшов у «спадок». Адже дозволи на їх розташування давала райдержадміністрація, а погодження й висновки – ще 19 державних служб обласного рівня, коли ця територія ще не входила до межі населеного пункту. Тепер же, після приєднання масиву до села, міжусобні війни садоводів стали головним болем Людмили Валентинівни. Упродовж півроку тут ледь не щодня зустрічають інспекторів, ревізорів, слідчих. Це засвідчують їхні підписи і печатки під численними актами і протоколами: обласна і районна СЕС, Держуправління екології та природних ресурсів, інспекція архітектурно-будівельного контролю, Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, облуправління з надзвичайних ситуацій, управління земельних ресурсів, Держземінспекція, Чорнобильська міжрайонна природоохоронна прокуратура, Генпрокуратура, райпрокуратура, МВС, УБОЗ, ГУБОЗ, інші державні контролюючі й правоохоронні органи. Жодна з цих комісій не виявила будь-яких порушень законодавства. Однак із цим не хочуть миритися кілька власників дачних ділянок, тож скарги продовжують надходити у різні інстанції вже по кільканадцятому колу. Садоводи й дачники за право начебто розподіляти землю в садових товариствах з’ясовують стосунки, судяться між собою, але лихоманить від цього все село, зокрема сільську владу. Більше того, садовий масив знаходиться за шлагбаумом – там не відпочивають зазимці.
Сільська громада змушена була в судовому порядку повернути собі сінокоси. Останній розподіл землі відбувся 2003 року, коли ще ділянка коштувала 300 – 400 доларів. Список нових власників півроку висів на дошці оголошень у сільраді. Під час наступних відведень землі було запропоновано користуватися таким критерієм: ділянки під забудову надавати подружжю в тому випадку, коли обоє не мають (не мали) земельної ділянки під індивідуальну житлову забудову чи садівництво, земельного паю та один із них проживає й прописаний (зареєстрований) в селі Зазим’ї не менш як п’ять років. Цю умову підтримали сільські депутати як минулого, так і нинішнього скликання.
Краще бути околицею
За великим рахунком, оцінку цим скандалам дали численні комісії з усіх усюд, оцінку ж діяльності голови – односельці, вже на четвертих виборах. Бо не багато українських сіл мають такого сильного, вольового, рішучого керівника… слабкої статі. У Зазим’ї – не начальник, не чиновник, а господиня. У цьому її сила.
Наприклад, збанкрутіли місцеві сільгосппідприємства «Нова Україна» й товариство «Переробник». Господарський суд призначив ліквідатора, який реалізовував їх майно, що знаходилося у межах села. Сільрада передала землі, що були у користуванні банкрутів і були під будівлями, новим власникам споруд. За рахунок відчуження цієї землі сільрада створила фонд розвитку, за кошти якого проклала тверде покриття близько десятка сільських доріг.
Крім того, нові підприємства, що нині з’явилися в селі, як правило, не відмовляють сільській громаді й іншою допомогою. Приміром, одне виробляє пластикові вікна, то чому б не встановити їх у школі й дитсадку? Іншу будівельну організацію залучають до ремонту соціальних об’єктів – спортзалу, школи, зведення нової котельні тощо.
– Хочу подякувати усім – і керівникам, і робітникам – цих підприємств, яких у нас близько двох десятків, за те, що не відмовляють односельчанам у допомозі, – каже Людмила Валентинівна. – Про використання їхньої спонсорської допомоги звітуємо перед сільською громадою, а також вирішуємо на сесії про те, куди залучатимемо спонсорів. Разом із ними депутати сільради радяться, як краще втілити ту чи ту справу. Щоб село розвивалося, треба розробити Генеральний план. Вже розглянули на сесії схему планування території, пройшли містобудівну раду в області, підготували на розгляд сесії Проект встановлення межі населеного пункту. Працюють над цим фахівці відповідного науково-дослідного інституту. Вони довели нам недоцільність проведення кільцевої дороги через село. Сподіваємося, що Зазим’є збереже свою самобутність, не зіллється з містом, а завжди буде його мальовничою околицею. Ми не хочемо, щоб село було промзоною. Інститут запропонував і ми, сільські депутати, погодилися, що тут, на природі, має бути житло для людей, які працюють у місті. Не з суцільною, щоправда, забудовою, а з рекреаційними зонами, стадіонами, іншими цікавими культурно-спортивними та соціальними об’єктами. Щоб і не перетворити все це на суцільний, як кажуть, ганделик, а облаштувати за європейським зразком: парк із культурно-розважальними спорудами, невеличкий готель, тенісні корти з допоміжними будівлями тощо. Плани великі. Є кілька інвесторів, готових побудувати житло і взяти участь у розбудові соціально-культурно-оздоровчої інфраструктури. Хочемо перетворити Зазим’я на духовний центр. Маємо церкву, історичну пам’ятку, плануємо збудувати каплицю над чудодійним джерелом та приміщення недільної школи і готелю для паломників.
Гуртом, громадою…
25 сільських депутатів Зазим’я – активний, згуртований колектив. І у цьому велика заслуга непосидючого голови. Хоч Людмила Валентинівна й скромно применшує свою роль. Каже, що запорукою такої депутатської єдності є… система виборів: як відомо, у сільській місцевості залишилася мажоритарна норма, а не пропорційна. «До сільради обирали депутатів не за партійними списками, а з конкретних кандидатів у округах. Тож прийшли люди, яких виборці добре знають, – живуть у селі, вболівають за нього, хочуть, щоб кожна вулиця була красивою, прибраною», – пояснює згуртованість команди її голова.
Із перших днів депутати вирішили провести місячник з благоустрою. Нарешті вирішили одну з найболючіших давніх проблем – сміття. У селі було сміттєзвалище і кілька стихійних смітників. Ради цьому, як кажуть, не могли дати. А нещодавно придбали спецавтомобіль, який щосуботи об’їжджає вулиці й зібрані відходи вивозить на полігон «Десна-2». Тож сміттєзвалище закрили й «стихію» припинили.
Вирішили депутати і проблему телефонізації. Тут була своя телефонна станція, не задіяна повністю. У райвузлі зв’язку постійно скаржилися на дорогі матеріали, називали інші причини. Депутати обійшли все село, склали списки бажаючих мати телефон, а після цього ще оббивали пороги багатьох інстанцій, аж доки з району не дали добро на телефонізацію.
Особливу турботу нині депутати і голова села приділяють школі, яка наступного року буде 20-річною ювіляркою. За допомогою ТОВ «Веста» вдалося налагодити підвіз учнів шкільним автобусом, значно підвищити матеріальну базу школи та медичної амбулаторії. Придбано нове обладнання та автомобіль швидкої допомоги за кошти Фонду «Відродження» райадміністрації, який подарували на традиційне, уже одинадцяте, свято – День села.
Зараз депутати, за словами сільського голови, порушили питання про освітлення всіх вулиць. «Хочемо встигнути до зими, коли настануть довгі й темні вечори», – пояснює Людмила Валентинівна. Що й казати – господиня!