Торік у «Вечірньому Києві» я писав про зниклі із ощадкнижок громадян України 132 мільярди. У 1992 році нам пояснювали, що гроші з рахунків українців підступно зняв Центробанк Росії. В «Известиях» їхній міністр фінансів відкинув такі звинувачення тодішнього українського президента і його уряду. Мою підозру, що конфіскація вкладів була спланована нашими «рідними» високопосадовцями, згодом підтвердив голова Нацбанку В.Стельмах, сказавши з трибуни Верховної Ради в кінці 2002 року, що держава повністю витратила гроші на вкладах громадян (думаю, стенограма його виступу зберігається в парламентських архівах).
Про все це писав не лише у вашу газету, а й у Генпрокуратуру, в МВС, СБУ, Мін’юст, у редакції інших видань. І все марно. Ніхто не хоче сказати людям правди. Позицію невтручання зайняв і президент, по суті, покриваючи винуватців наймасштабнішого пограбування народу, адже потерпілими виявилися 22 мільйони вкладників. Мої листи-звернення потрапляли в бюрократичну круговерть, чітко у нас відлагоджену. Генеральна прокуратура переадресовувала мого листа Міністерству фінансів, СБУ переправила в Нацбанк. Отака бюрократична карусель, якщо хочете, кругова порука на державному рівні.
Михайло СИМІНСЬКИЙ, ветеран війни