Тут місце для іншого ринку
Хочу поділитися думкою щодо стихійних ринків Києва. Не боротися з ними, не розганяти їх силами міліції треба, а знайти розумний компроміс. Наведу один приклад: живу на Чоколівці з 1961 року, із самого початку забудови Першотравневого масиву та Караваєвих дач. Одночасно зі зведенням житла було споруджено і «Першотравневий колгоспний ринок». Збудували його із запасом території на розширення в майбутньому. До того ж, досить близько до платформи електричок Караваєві дачі. На початку своєї діяльності ринок не мав повного завантаження. Очевидно тому, що за Союзу селяни не мали змоги вирощувати продукцію у великих обсягах. Тому ринок мав переважно сезонний цикл торгівлі.
Нині ж, навпаки, селяни не мають де реалізувати свою продукцію. На початку незалежності, невідомо хто з керівників міста віддав «Першотравневий» ринок комерційним структурам: і з продовольчого він перетворився на ринок радіотоварів. Зараз ті, хто тут продавали сільгосппродукцію, мимоволі вступили у конфлікт із законом. Так виник стихійний ринок на п’ятачку біля кафетерію-кондитерсько-булочної на пл.Космонавтів. Міліція витіснила стихійників на вул.Єреванську. Звідти на бульварну частину вул.Антонова. Далі на вул.Ушинського та асфальтову алею в зеленій зоні вулиці, після ще далі – за канаву, на нічийну доріжку поблизу колій залізниці. Базарювали перед «Фокстротом» і поблизу зупинки громадського транспорту. Звідти доблесна міліція загнала їх у підземний перехід. Там відключили освітлення, щоб «викурити» торговців із підземелля.
Отак усі роки незалежності України щодень міліція Солом’янського району «пасе» тих, хто приносить на плечах, привозить на «кравчучках» овочі, фрукти, м’ясо, сало, молочні продукти, не знаючи, – продасть, а чи проженуть. Тоді продавці підуть між будинками допродувати свій товар.
Поблизу Севастопольської площі – «Севастопольський ринок». Але це ринок перекупників, між ними селян-виробників не густо. За цінами «Севастопольський» можна порівняти хіба що з Бессарабкою. Тому на кривій доріжці між радіоринком селяни умудрилися облаштувати і м’ясний ряд, використавши викинуті меблі. І торгівля йде добре, хоча селяни заслуговують на недорогий, але обладнаний цивілізований торговий ряд.
У всій цій історії дивує одне: на початку реконструкції Караваївського шляхопроводу на мітингу з нагоди цієї події тодішній голова Київради обіцяв перенести радіоринок десь у район Кільцевої дороги. Але незабаром він почав розширюватись. Чому?
Зазначу ще одне: більшість продавців і покупців прибувають на радіоринок на іномарках, тоді як селяни приносять свій товар на плечах і привозять на «кравчучках». Постає запитання: невже борщі, супи, котлети господині Солом’янського району готують з мобілок, телефонів, електрокабелів та іншої техніки? Щоб мати повне уявлення про радіоринок, потрібно побувати на ньому з телекамерою у супроводі охорони і переконатися, що тут буде, якщо, не доведи Господи, виникне пожежа. Як, у які ворота і з якої вулиці заїде туди червоне авто пожежників? А заодно, зняти на плівку те, як «тусуються» продавці і покупці там, внизу за якихось 100 м від радіоринку.
Не зайвим буде порахувати і те, з кількох регіонів України «швартуються» на Караваєвих дачах електропоїзди. Машиністи терпеливо чекають, поки з вагонів вивалюються мішки, кошики, «кравчучки» їхні господарі, які заклопотані тим, де продати свій товар.
Над цим потрібно замислитися міськраді. На моє переконання, продринок потрібно повернути тим, хто привозить свої продукти, і тим, кому вони потрібні.
Маю надію на те, що цей лист буде надрукований тільки з тим, щоб мешканці Чоколівки, Кардач і не тільки висловили з цього питання свої думки. І проблема «дикого» ринку в цьому районі відпаде, тому що її створили самі керівники і міста, і району.
А.УСТЕНКО, вул. Мартиросяна