Як будувався міст порозуміння
2006 рік постановою ЮНЕСКО та польського сейму визнаний роком Єжи Ґедройця. Цього року відзначають 100-річчя від дня народження визначного польського інтелектуала і 60-річчя від часу заснування ним відомого часопису «Культура». Ця особистість знакова для України, нашої культури.
Єжи Ґедройць разом зі своїми однодумцями, які опинилися за кордоном Польщі, став автором ідеї-концепції УЛБ, тобто незалежності України, Білорусі та Литви. І це було в час, коли тільки купка дисидентів, зокрема в Україні, мріяла про те саме. Думка про незалежність УЛБ, так само, як і бачення нової, десовєтизованої, Польщі, постійно й наполегливо проводилася на сторінках «Культури», що виходила в Парижі. Вона передбачала візію добрих відносин майбутньої вільної Польщі з так само вільною Україною. Це було не так просто: спрямувати погляди представників інтелектуальної польської еміграції та «материкових» поляків у напрямі, який передбачав відмову від відомих претензій до колишніх «кресів» Речі Посполитої, передбачав і перегляд цілої низки драматичних сторінок історії польсько-українських стосунків. Один із дослідників так визначив пошуки творців часопису: «Те, що їх об’єднувало, – це почуття, що на руїнах давнього ладу необхідно створити новий порядок, закорінений у давньому, та, водночас, спрямований на його переоцінку».
Відтак завдання стояло таким чином: не замовчувати, а обговорювати проблеми. На сторінках «Культури» тривала дискусія: публікувалися статті польських та українських авторів, організовувалися численні діалоги. Це було непросто, зважаючи також на те, що Єжи Ґедройцеві спершу доводилося переконувати й українських авторів (які перебували за кордоном України), спонукати їх до співпраці. Реально це означало десятки листів! А загалом упродовж п’ятдесяти років виходу «Культури» Ґедройць написав понад 10 тисяч листів...
Отож, до творення української тематики «Культури» були залучені зокрема поляки Юліуш Мерошевський та невтомний пропагандист, перекладач української літератури Юзеф Лободовський. А серед українських кореспондентів – публіцист Богдан Осадчук, який став незабаром основним посередником між Ґедройцем та українською еміграцією, Борис Левицький, радянолог, історик Іван Лисяк-Рудницький, мовознавець та літературний критик Юрій Шерех-Шевельов, перекладач, літературний критик, редактор журналу «Сучасність» Іван Кошелівець, громадський діяч Іван Кедрін-Рудницький, літературний критик Юрій Лавріненко. Саме завдяки Єжи Ґедроцеві побачила світ унікальна Антологія «Розстріляне відродження». Це був том, куди увійшла поезія, проза, драматичні твори та есеїстика, які стосувалися української літератури 1917–1932 рр. Сам термін – розстріляне відродження – став, по суті, узагальненням на позначення цілого трагічного етапу нашої культури і виник він незадовго до самого виходу Антології 1959 року. І цей том було випущено «Культурою» по-українськи. Значення виходу Антології важко переоцінити.
Так само важко переоцінити значення польської «Культури» загалом для українського культурного та суспільно-політичного життя й порозуміння українських і польських інтелектуалів. Що останні послідовно просували в часописі тезу про необхідність незалежної України в оновленій Європі, то відтак вибудовувалася реальна побратимська підтримка та наснаження інтелектуальним досвідом внутрішньої свободи, що мала перерости в реальну незалежність підрадянських на той час Польщі та України. Єжи Ґедройць безстрашно прокладав шлях у майбутнє – це вартувало зусиль. Тож попри непростий історичний спадок співжиття наших двох народів саме польський народ першим підтримав українців у час проголошення незалежності і в час Помаранчевої революції.
Про Єжи Ґедройця як головного редактора часопису «Культура» і польського інтелектуала до його ювілею в Польщі та Україні вийшло кілька книжок. Зокрема, «Єжи Ґедройць і українська еміграція. Листи. 1950–1982». Упорядниця, авторка вступної статті та приміток – Богумила Бердиховська. Варшава. «Czytelnik», 2004. «Простір свободи. Україна на сторінках паризької «Культури». Упорядниця та авторка вступної статті – Богумила Бердиховська. Київ, «Критика», 2005.
Польський дослідник Анжей Менцвель так написав, міркуючи про значення Єжи Ґедройця на тлі подій останніх років в Україні: «Його дуже часто згадують, а найкращою нагодою для нього є такі події, як Помаранчева революція в Україні. Ми, поляки, навіть якщо тільки опосередковано за нею спостерігали, напевне, мали два принципово спільні відчуття. Перше було таке: ось народ, який піднявся з колін, якого вже ніхто на коліна не поставить (хоч його шлях у майбутнє зовсім не встелений оксамитом), ось люди, які стали громадянами, їх уже ніхто не позбавить оцих здобутих прав (хоча цим людям доведеться щоденно домагатися їх реалізації»).
Запам’ятаймо ці слова: щоденно ставати громадянами, а не гадати, що хтось виконає за нас наше завдання.