Його шлях до гопака
Уже три роки минуло, а я й досі пам’ятаю, як після прем’єри в Театрі імені І.Франка «Ех, мушкетери, мушкетери…» за п’єсою поета Євгена Євтушенка поверталася додому піднесено-збуджена. В душі все звучали романтичні, соковиті акорди – музика Юрія Шевченка, що супроводжувала протягом вистави д’Артаньяна, Атоса, Портоса. Була ніби спільником мушкетерів, одним із героїв мюзикла.
«Я повертаюсь на Печерськ»
А зустрілася й розмовляла ось нещодавно з цим талановитим композитором Юрієм Шевченком у нього вдома. На Печерську, де квартиру населено музами. І його дружина Оксана – балетмейстер, викладач Київського коледжу естрадного та циркового мистецтва. І донька Леся (тепер уже Козаченко) – художниця, вподобала комп’ютерний дизайн.
Пан Юрій киянин. Гріє йому серце старовинний Печерськ, такий рідний…
«Привіт, Печерськ,
Привіт, старий!..
Вертай мене у юність,
Мій Печерськ.
Моя колиска,
Мій учитель, мій вівтар.
На печерських схилах,
У дворах печерських,
Там, де все відкрилось,
Я залишу серце…»
– нагадую своєму співрозмовникові його задушевну, щемну пісню на вірші також киянина Миколи Бровченка, яку дуже люблю слухати. Маю касету пісень «Київ і кияни», де записана й ця пісня – «Я повертаюся на Печерськ».
Вона – своя, рідна, звичайно ж, і для жителів Печерського району. – Ця пісня звучить, коли печеряни збираються на свої свята, і просто в буденні дні. А в деяких телефонах Печерської райдержадміністрації вона – музична заставка.
Виконує пісню актор Національного академічного драматичного театру імені І.Франка народний артист України Анатолій Хостікоєв.
«Із цим славним театром, з багатьма його акторами в мене давня дружба, – розповідає пан Юрій. – Дуже люблю цей театр. Там і стіни мені рідні, аура, дух – ніби вдома. Заходжу до франківців не тільки тоді, коли працюю над музикою до їхніх вистав. А й так – поспілкуватися. Дружба продовжується і в піснях, як ось і в цій».
Для Театру імені І.Франка Юрій Шевченко написав музику до семи вистав. Почав співпрацювати з колективом 1991 року, коли Станіслав Мойсеєв ставив там резонансний спектакль за Гоголем «Хто зрадить Брута?» За цю блискучу виставу і композитор Шевченко, й кілька акторів одержали престижну театральну премію «Київська пектораль». Згодом були вистави в постановці незабутнього режисера Сергія Данченка «Зимовий вечір» за Михайлом Старицьким, «Патетична соната» за Миколою Кулішем, «Росмерсгольм» за Ібсеном…
У цій квартирі на Печерську йому натхненно працюється.
Радіо привело на велику сцену
Найбільше знаємо композитора Юрія Шевченка як автора музики до театральних вистав.
Хто уже встиг подивитися прем’єрну композицію за віршами Василя Стуса, документами, спогадами сучасників «Іду за край», яку поставив Театр російської драми імені Лесі Українки, пережив не лише той стан, що називається потрясінням від незабутньої вистави. Може, глядач подививсь і на себе збоку, перелистав-передумав своє дотеперішнє життя. І, певно ж, не випадково художній керівник театру Михайло Рєзникович запросив Шевченка разом із Вітою Шпаковською написати музику до цієї вистави. Пану Юрію випало займатися саме фіналом. Узяв за основу, озвучив мелодією сонет Шекспіра. І цей фінал-оповідь про несхитного поета-шістдесятника Василя Стуса набуває могутнього вселенського звучання.
Одна з найближчих прем’єр, уже в листопаді, в Театрі імені Лесі Українки – «Дон Кіхот» за М.Булгаковим, музику до якої написав він же, композитор Шевченко. Проникливо, як завжди, талановито. У виставі Булгаківський герой постає за певних обставин, у конкретному місті Москві. Постає конкретною людиною. Відповідна й музика. Паралелі в часі, в іншу епоху – по-новаторському проводить Юрій Шевченко через звуки-мелодії.
Композитор обов’язково ходить на репетиції вистав, до яких пише музику. Осмислено «проектує» мелодії на героїв вистави і на театр, для якого пише.
Перш, ніж узятись за роботу, огляне приміщення, вдихне його «дух», бо одне – писати музику для франківців і зовсім інше, приміром, – для київського Молодого театру чи театру «Колесо» на Подолі, де і звучання, і сприйняття – камерне.
На велику сцену драматичних театрів Юрій Шевченко, тепер уже заслужений діяч мистецтв, член-кореспондент Академії мистецтв України, прийшов із Українського радіо. Закінчивши Київську консерваторію по класу композиції Андрія Штогаренка, працював там кілька років під керівництвом відомої радіожурналістки, театрознавця Ніни Новоселицької. Писав музику до радіовистав, пройшов добру школу. Коли ж поступив до Спілки композиторів, одразу подався на творчі хліби.
І відчув смак того хліба – небагатого, але такого, який ні на що не проміняє, бо ж: «Хто хоче заробляти великі гроші, той іде займатись бізнесом, чи ще чимось… Я ж маю задоволення життям у музиці…»
За фортепіано і комп’ютером
Юрій Валентинович багато працює і за фортепіано, і за комп’ютером. Охоче показує мені на екрані озвучені сцени із своїх композиторських робіт.
«Комп’ютер бере на себе технічну роботу. Вже 10 років як освоїв його, – розповідає. – Раніше ж стільки часу витрачав, щоб розлініяти папір під нотний стан, написати від руки ноти, дієзи, бемолі…» Показує на екрані кадри із фільмів «Останній осінній лист» за новелою О.Генрі та «На західному фронті без змін» – молодого режисера Володимира Жилка, до яких написав музику.
Демонструє на екрані музичні сцени зі свого нового балету для дітей – «Чарівна скрипка татуся Карло». Та скрипка, як добра фея, оживляє хлопчика. «Хотів би показати балет на сцені Національної опери України. Присвятив балет пам’яті свого малого сина Олега, якого вже десять років як утратили», – каже з мінором у голосі й показує очима на Олегів портрет на стіні.
Музика до дитячих вистав – також у його творчому діапазоні. Для Київського академічного театру ляльок завершує роботу вже до своєї 16-ї вистави в цьому колективі – «Декамерон» у постановці Юрія Сікало, прем’єру якої заплановано на грудень. Але до цього він ще має з’їздити в Канаду. Вже давно співпрацюють удвох із балетмейстером Віктором Литвиновим із тамтешнім колективом «Шумка», знаним у світі, який виконує українські танці. В активі Шевченка – три програми для «Шумки». І все – на українській тематиці та на рідному мелосі. У балеті «Сіндерела» (2000 рік) за сюжетом, син гетьмана їде на пошуки нареченої – подорожує Карпатами, Покуттям… Всюди його зустрічають українськими мелодіями, танцями тих країв. Цей пречудовий балет уже показували по всій Канаді, возили на гастролі і до Нью-Йорка, і до Великої Британії, Китаю. Коли готували постановку «Сіндерели», запрошували до Канади і знаного київського сценографа, головного художника Національної опери України Марію Левитську.
А як своєрідно композитор Шевченко представив Україну в балеті для канадійців – «Те, що приніс вітер…» (2005 рік). «Шумка» подала його під назвою «Шлях до гопака».
Слухаємо музику, дивимось із паном Юрієм на екрані комп’ютера сцени з цього балету – «Наспіви кохання», «Аркан», «Чорне поле», «Гопак»…
«Я ще не бачив жодного великого залу в світі, – каже, – де б без овацій, стоячи, не вітали артистів, які виконують «Гопак», – це український феномен. І через нього світ відкриває для себе Україну».
У листопаді пан Юрій знову поїде до Канади. «Шумка» має задум: 2009-го року показати балет-шоу під умовною назвою «Ромео і Джульєтта», але – на український манер. Чому «Ромео і Джульєта»? Бо це – сюжет, бренд, знаний у світі.
«Я не буду просто змінювати імена – Ромео – на Романа, – розмірковує. – Джульєтту – на Галю. Можливо, за основу візьму «Тараса Бульбу» Гоголя. То, по суті, теж трагедія Ромео і Джульєтти – дві сторони, які ворогували, і двоє закоханих – Андрій і юна полька». Попереду – велика робота. Нехай у світі пізнають і українських Ромео – Андріїв…