«Засіяли» львівський «город» голами кубкової надії

Лідер календарного чемпіонату країни став лідером і кубкових перегонів. Забивши в гостях аж два «сухих» м’ячі «Карпатам», динамівці перетворили повторний напівфінальний поєдинок у Києві на звичайну формальність. Чого не скажеш про запорізько-маріупольське протистояння: перший раунд очевидного фаворита в цій парі так і не виявив.

Кияни у Львові зіграли чи не найкращий свій матч цьогоріч. Організовано захищаючись і блискавично переходячи від однієї ігрової фази до іншої, вони не тільки ставили  надзавдання суперникам, а й тішили симпатиків ігровою вправністю та готовністю демонструвати зрілий футбол уже ранньою весною. Допускаємо, що від остаточного розгрому господарів урятувало тільки поле – придатне хіба що для посівної, воно не витримувало жодної футбольної критики. Саме з цієї причини наші земляки не скористалися численними нагодами для розвитку контратак у другій половині другого тайму, бо для них насправді значно важливіше було просто поберегти  гравців  для недільного змагання з одеситами. Хоча й без цього видовище таки було варте прихильності футбольних гурманів. Особливо першотаймова результативна комбінація за участю Марцваладзе, Милевського, Несмачного та Гусєва. Віртуозний груповий маневр, найвищою мірою синхронний і швидкісний, нагадав уболівальникам із стажем схожі багатоходівки у виконанні Дем’яненка, Раца, Заварова та Бєланова, котрими славилося «Динамо» зразка середини 80-х років минулого століття. До речі, реактивний грузинський легіонер Марцваладзе взяв безпосередню участь і в друготаймовому успіху київської команди: саме він, вигравши повітряну дуель під час розиграшу «стандарта», скинув м’яча під удар Милевському. Не хочеться поспішати з категоричними висновками – новачкові ще доведеться витримати іспити на марафонській турнірній дистанції, тому обмежимося лише побіжним зауваженням про відчутне загострення конкуренції за місце в «основі» саме з появою в «Динамо» Марцваладзе. З надією на те, що він і з часом не дасть приводу для розчарування. Не розчарували своїх уболівальників і учасники запорізького напівфіналу. В обох команд були змістовні ігрові  відрізки, обидві – і «Металург», і «Іллічівець» – виконали мінімальні завдання. Господарі виграли, хоча  й з не дуже бажаним рахунком. А гості забили вельми бажаний «виїзний» м’яч, який зазвичай має подвійну ціну в кубкових двобоях. Не беремося стверджувати, хто з них наблизився до заповітної мети – виходу  до фіналу – більшою мірою. Однак певні зауваження з цього приводу висловити варто. Перемога, нехай і мінімальна, завжди перспективніша. Бодай тому, що переможцеві відтак значно легше планувати повторний матч. А решта, як відомо, – справа майстерності і талану.