Олексій Кодебський: «Рейтинг підвищує діло, а не обіцянка»
У цьому селі трудилися його батьки, діди і прадіди. Врешті й він став гідним нащадком рідних. Не змінився й відтоді, як громада обрала його своїм лідером. Сільський голова Петропавлівської Борщагівки, звісно, людина врівноважена і достойна, тож інформація про те, що Олексій Іванович Кодебський намагався вчинити щось зле односельцеві викликала щонайменше сумнів. Наші вагання підтвердив і один із земляків пана Олексія, котрий на наше запитання ледь не з осудом відповів: «Та ви що… Такого бути не може. Я цю людину знаю з 1986 року. Олексій Іванович дуже стриманий. Не те що вдарити, накричати на когось собі не дозволяє».
– Я в курсі цих чуток, – запевнив Олексій Іванович, дізнавшись про те, що й нас вони цікавлять. – Нещодавно звернувся до співробітників Києво-Святошинського районного управління міліції та прокуратури району з проханням з’ясувати всі обставини побиття молодої людини, адже я до цього стосунку не маю. Впевнений, що поширення такої інформації – намагання скомпрометувати мене як кандидата на посаду сільського голови Петропавлівської Борщагівки.
А ось висловлювати припущення щодо того, хто з нинішніх кандидатів-суперників до цього чорного піару причетний, пан Олексій навідріз відмовився. Бо, каже, ніколи не намагався й не намагатиметься лити на когось бруд, а головний для нього показник – довіра громади села, жителі якого 23 роки поспіль обирають його своїм лідером.
– Уперше це сталося 1983-го. Щоправда, тоді голову сільської ради не обирали, а призначали за рекомендаціями партійних органів, – згадує Олексій Кодебський. – «Сватали» мене на цю посаду з 1976 року, коли працював на заводі «Контур». Спочатку роботу змінювати не хотів, утім, пізніше погодився, маючи намір газифікувати рідне село. За тих часів це було досить важко, адже всі подібні заходи фінансувалися за державний кошт. Одначе вже 1986 року вдалося завершити прокладання газопроводу, завдяки створеному жителями кооперативу.
Утім, роботи й по завершенні цього проекту вистачало. Село, де було 1500 дворів, не мало жодного метра заасфальтованої дороги, в старій школі діти навчалися в 3 зміни, дитячий садок тулився в пристосованому приміщенні, сільська амбулаторія – в дерев’яній хаті, що ось-ось завалиться. Засукавши рукави, Олексій Іванович став до роботи.
– У 1990 році, коли в країні активізувався кооперативний рух, почали створюватися приватні підприємства, аби наповнити сільський бюджет, депутати сільської ради вирішили дозволити реєстрацію потужних підприємств на території села, – розповідає Олексій Іванович. – Нині в нас зареєстровано 110 підприємств, серед них відомі в столиці торговельні заклади «Білла», «Альцест», «Меблеве містечко», «Будмайданчик». Завдяки цьому 2005 року кількість коштів, що надійшли до бюджету сільської ради, збільшилася на 60 відсотків, а за об’ємами відрахувань до бюджету наше село випередило міста Вишневе і Боярку. Це взагалі унікальна ситуація. Мало того, за останніми підрахунками загальна сума інвестицій в розвиток села в 2003-2005 роки становить 10 мільйонів гривень.
Справді, протягом останнього часу в Петропавлівській Борщагівці реконструйовано стару школу і побудовано нове для неї приміщення з актовим залом, а також двома спортивними, із 20 класами, тенісним кортом та їдальнею з сучасним обладнанням. Нині тут навчається 600 учнів, а розраховано школу на 740 місць. Будівництво обійшлося в 2 мільйони гривень. Ще 500 тисяч витрачено на придбання обладнання і монтаж автономної котельні. Поліпшилося й медичне обслуговування. Вже відкрито нове дитяче відділення. Побудовано його за рахунок інвесторів, котрі зводили житловий будинок на території села. В амбулаторії до послуг жителів сучасні: апарат ультразвукового дослідження, кардіографічне обладнання, стоматологічний кабінет, ренген-установка та унікальний лабораторний комплекс для проведення аналізу крові. Як стверджує сільський голова, подібних в Києві лише три. Окрім цього, поновлено роботу аптеки. Розбудова соціальної сфери за планами сільського голови триватиме й далі. Сьогодні оголошено тендер на будівництво нового дитячого садка. На реалізацію цього задуму вже виділено 6 мільйонів гривень і будівельні роботи мають невдовзі розпочатися. Має стати до роботи лікувальний денний стаціонар на 5 пацієнтів. Планується будівництво нового житлового масиву «Чайка», де, окрім житла, зведуть нову школу, розраховану на 1650 місць, 2 дитячих садочки, торговельно-побутовий комплекс, медамбулаторію, лікарню на 20 ліжок та будинок культури. За рахунок інвесторів у Петропавлівській Борщагівці має з’явитися центр культури та дозвілля з ресторанним комплексом, банкетним залом та дискотекою. Заплановано реконструкцію стадіону на вулиці Шкільній та будівництво тенісного корту і спортивного майданчика на вулицях Авіаторів та Озерній.
– Такі швидкі темпи розвитку інфраструктури села – це наслідок наполегливої роботи громади та ефективного використання дуже вигідного розташування села, – пояснює Олексій Іванович. – Адже столицю й Петропавлівську Борщагівку розділяє лише Кільцева дорога. Ми маємо змогу долучитися до столичних комунікацій – водогону, системи відведення стоків. До речі, телефонна мережа з Києвом у нас спільна – нещодавно збудовано автоматичну телефонну станцію на 3000 номерів. Нині за престижністю наше село поступається, мабуть, лише Кончі-Заспі. Тому в нас проживає близько 10 тисяч осіб, попри офіційних шість із половиною. Така ситуація збільшує витрати сільського бюджету, адже державне фінансування розраховане на офіційну кількість жителів села. Ми не маємо можливості збільшити, наприклад, штати сільської ради, хоча це, враховуючи кількість звернень, просто необхідно. За нашими підрахунками, 93 відсотки жителів села працює в Києві. Звісно, це теж створює додаткові проблеми, адже податки з їхньої зарплатні відраховуються до столичного бюджету, а після виходу на пенсію, матеріальні виплати, гарантовані державою, має забезпечити бюджет сільської ради. Аби розв’язати усі ці проблеми, необхідно змінити систему відрахування податків і систему формування місцевого бюджету. Тож особливі сподівання покладаємо на зміни в чинному законодавстві, що регламентує діяльність органів самоврядування. Вони передбачають розширення їх повноважень. За нинішніх умов, приміром, торік до нашого бюджету надійшло 2,7 мільйона гривень, однак лише 1 мільйон 200 тисяч – сума, якою має розпоряджатися сільська громада. Ще один намір, який плануємо реалізувати: надання Петропавлівській Борщагівці статусу селища міського типу. Всі передумови для цього є. Незабаром проведемо референдум, аби отримати згоду громади. Зміна статусу – це теж інші умови формування місцевого бюджету.
У планах сільського голови чимало заходів, спрямованих на соціальний захист членів громади. Зокрема, збільшення грошової допомоги учасникам Великої Вітчизняної війни, інвалідам, вдовам, воїнам-інтернаціоналістам, дітям-сиротам, потерпілим унаслідок аварії на ЧАЕС, багатодітним родинам. Планується запровадити надання грошової допомоги із місцевого бюджету матерям при народженні дитини.
– Сподіваюся, що в найближчі чотири роки нам удасться розв’язати житлові проблеми жителів, які перебувають на квартирному обліку, – ділиться своїми планами Олексій Іванович. – Маємо намір створити усі умови, аби забезпечити житлом молоді сім’ї та дітей-сиріт. Цьому сприятиме зокрема реалізація програми «50х50».
Попри сучасні темпи розвитку, громада намагається поновити давні сільські традиції. В нинішній Петропавлівській Борщагівці вже 5 років поспіль святкують День села. Припадає він на храмове свято, 14 вересня, Симеона Стовпника.
– Уперше на таке свято прийшло лише близько 100 осіб, – каже Олексій Кодебський. – Утім, пізніше День села ставав дедалі популярнішим. Саме в рамках цього заходу й відновлюємо славні традиції. Звісно, нинішнє життя вносить свої корективи – святкувати приїздять не на конях і волах, а на автомобілях, – жартує пан Олексій. – Під час святкування проводяться місцеві спеціалізовані виставки – востаннє це була овочева. Депутати сільської ради нагороджують жителів грошовими преміями за найкраще впорядкований двір, визначають найкращого господаря. Вже традиційним стало запрошення на такі заходи відомих українських виконавців. Колоритом наш День села, мабуть, уже й не поступається ярмаркуванням, які організовувалися нашими предками.
Останні дні перед завершенням виборчих перегонів для Олексія Івановича, мабуть, нічим особливим не відрізняються від звичайних робочих буднів. Сільський голова не розповсюджує агітки й не дуже охоче вступає в суперечки з кандидатами-суперниками. Передвиборні зустрічі проходять у робочому кабінеті, на вулиці, навіть у нього вдома, коли люди звертаються з проханням зарадити тій чи тій проблемі. Олексій Іванович упевнений, що найкращий спосіб підвищити свій рейтинг – це зроблене діло, а не обіцянка.