Його рукою водять янголи...
Запрошення до співпраці з Центром українського мистецтва в Неаполі, заснованого за сприяння Ватикану, отримав член-кореспондент Української академії архітектури Леонід Тоцький.
Про художника-монументаліста Леоніда Тоцького колеги по цеху кажуть, що його рукою водять янголи, – такої глибини створені ним образи! Свій творчий шлях він розпочинав у часи, коли навіть цікавість до народно-декоративного та сакрального мистецтва викликала підозру у влади. Але хлопчина з Київщини не вагався при виборі професії. Вступив до Київського училища ужиткового мистецтва, відомого в народі як лаврська іконописна школа. Цей навчальний заклад продовжує багатовікові традиції українського малярства. З-поміж студентів Леонід був наймолодшим і найменшим на зріст. Перший рік без стипендії, на поміч сільських родичів не розраховував, тож підробляв собі на життя малярем. Прагнув знань, тягнувся до світла. Здібного юнака примітили відомі художники Володимир Бондаренко, Іван Гончар, Григорій Синиця – чудові знавці українського мистецтва, культури, історії.
Після закінчення училища почав працювати у Софійському соборі. Там щойно поставили риштування і новачку доручили закріплення мозаїчного та фрескового тиньку. Упродовж місяця молодий художник міг споглядати ці світові шедеври – стародавні фрески, мозаїки Святої Софії. Запам’яталися невідреставровані, закоптілі образи, олійний живопис, що звисав коржами, Пантократор без бороди. Вражав суворістю Іван Золотоустий. І посеред усього – глибокі очі Оранти. Відтоді митець відчуває вплив Богородиці в кожній своїй роботі, наче знаходиться під святим омофором.
Київські реставратори тоді виконували надзвичайно відповідальну роботу – рятували унікальні розписи та мозаїки храму. Під керівництвом іменитих майстрів – Луки Калініченка, Ольги Плющ, Євгена Мамолата зароджувалась українська школа реставрації. Причетним до цього процесу став Леонід Тоцький. Він отримав звання реставратора I категорії й вступив до Київського художнього інституту.
Після інституту став художником-монументалістом, але зв’язків із Софією не поривав. Робив у техніці оригіналів копії мозаїк і фресок Софійського та Михайлівського Золотоверхого соборів. Ці роботи експонувалися на виставках в Україні та за кордоном. Завдяки такій практиці Леонід Григорович і підійшов до головної справи свого життя – відновлення інтер’єру Михайлівського Золотоверхого собору. Працюючи над проектом, відвідав Третьяковську галерею, де зробив кольорові кальки мозаїки «Димитрій Солунський» та фрески «Святий Миколай». Нині у відреставрованому Михайлівському соборі розміщено виконані ним копії-реконструкції мозаїк, а також авторські роботи із зображенням втрачених мозаїчних композицій.
Леонід Григорович виконував мозаїчні роботи і в інших київських храмах – постаті Христа, Андрія Первозванного, князя Володимира у Покровській церкві, «Богородиця», «Христос», «Іоанн Предтеча», «Святий Дух» – в медальйонах на фасадах церкви Преображення Господнього. Виготовив мозаїку підлоги, виконав ковку дверей павільйону над золотими воротами, два пам’ятники чорнобильцям у меморіальному комплексі в Дарниці, оздоблював мозаїкою склепіння залізничного вокзалу та циферблати годинників у ляльковому театрі.
– Усю свою творчість я присвятив Богу і людям, – каже Леонід Тоцький.
Персональна виставка, яка працюватиме до кінця березня у Національному заповіднику «Софія Київська», – це його творчий звіт за багато років діяльності