«Зів’яле листя» крізь віки
Дивовижні, як музика, поезії геніального Івана Франка «Зів’яле листя» зазвучали з однойменного диску голосом народного артиста України Олександра Биструшкіна. Ті вірші – на хвилях музики композитора, також народного артиста Михайла Чембержі.
Гасне світло в експериментальній залі Київського академічного театру ляльок, що на Дніпрових кручах. А сцена пломениться-грає веселкою – найтоншими барвами емоцій, що сповнили душу тугою нерозділеного кохання. Що несуть і підносять чистий образ коханої, оксамитово-ніжно стукають у серця людей, які то затихають, німіють, то стривожено повертають очі назустріч голосу артиста, звукам музики, ніби струшуючи потік почуттів, які переповнюють, ллються і ллються в серця…
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш
ти до мене
Чудові очі ті ясні
Сумні.
Немов криниці
дно студене?
Чому уста твої німі?
Закінчується останній вірш, стихає музика…
– Дуже сильне, емоційне поле-ауру створює «Зів’яле листя» у виконанні Олександра Биструшкіна, де він водночас і автор проекту, і режисер, і читець. Ця музично-поетична композиція – світле явище на тлі того дефіциту високої культури, що маємо нині. Це також подія і в педагогічній діяльності, бо ж диск надійде до шкіл, – ще вся під враженнями музики-поезії взяла слово музикознавець Галина Степанченко. – Подія і духовна, бо ж несе велику естетичну наснагу поезіями Франка, якого знову й знову відкриваємо для себе. Не лише поета, який написав «Вічного революціонера», якого подавали у радянських школах, а й поета-філософа, глибинного лірика. І музика Михайла Чембержі не ілюструє, а органічно вливається в поезію. Я бачу цей проект «Зів’яле листя» як моновиставу, приміром, у театрі «Сузір’я» чи в Національній філармонії. То ж роботу варто продовжити.
Були ще захоплені слова із зали: «Зів’яле листя» іде до нас через століття. Поезії ці хвилювали Анну Ахматову, вона порівнювала Франка із Данте й переклала «Зів’яле листя» російською мовою. Є і чудові польські переклади. Народився новий жанр – дуже ліричний, інтимний. Такі композиції – поезії й музики – варто слухати вдома, віч-на-віч із собою. Коли в серце ллється поетична енергія, почуття високі й чисті.
Ще пропозиція – аби аудіопроект цей не був поодиноким із нагоди 150-річчя геніального Івана Франка, щоб мав продовження. Радили пану Биструшкіну стати продюсером таких аудіопроектів, приміром, поезії Лесі Українки у виконанні Ади Роговцевої, аби створити золоту фонотеку.
І раптом – одкровення Олександра Биструшкіна на тлі розбурханих емоцій.
– Я буду продовжувати! Але «нам» (маю на увазі не нас, що зібралися тут), висока поезія, класика не потрібна! Готуючи цей диск із передмовою Бориса Олійника, до стількох «класиків» бізнесу я звертався – думаєте підтримали? У кого кишені набиті грішми, тим поезія не потрібна, – із блискітками сліз на очах гаряче говорив пан Биструшкін. – Я згинатись-кланятись не можу. І не хочу. Цей диск – 10 тисяч примірників – профінансувала Київська міськдержадміністрація – тільки Олександр Омельченко відгукнувся.
– Іван Франко – геніальний поет, прозаїк, драматург, філософ, політичний діяч, культова фігура свого часу. Його знали по обидва береги Дніпра, знали у слов’янському світі. Народ назвав його Каменярем, що кришить і крушить стіну на шляху до вселюдського щастя, – коментує Борис Олійник. – І раптом – така глибока лірика – «Зів’яле листя», трагізм особистого життя – без любові, людського щастя… Які шедеври він створив: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені», «Як почуєш вночі край свойого вікна…» Вони давно стали народними. Іван Франко – поміж тих, хто має найпочесніше право представляти Україну в галереї найвищих інтелектуальних досягнень народів світу.
На жаль, глухі сучасні бізнесмени. Але «Зів’яле листя» – геніальна поезія для тих, хто має світлу душу, у кого розбруньковується серце. «Хто звернеться із заявкою до Головного управління культури КМДА, – пообіцяв пан Биструшкін, – школи, бібліотеки, музеї – всі одержать цей диск. Ми маємо формувати націю. Щоб люди відчули: треба підніматися-тягнутися до таких класиків, як Іван Франко».
Попри глухе мовчання людей, які сидять на мішках із грішми, і холодну байдужість комерційних телеканалів до української класики, Олександр Биструшкін планує записати і компакт-диск віршів Миколи Вінграновського. Вже має домовленість і з Ліною Костенко, аби озвучити на диску і її глибинні поезії.