Солом’янський район по праву називає себе «освітянським»
Ювілей столичного самоврядування не загубився навіть серед передвиборчих герців. І не лише через поважну дату – 85 років. Від 1921 року зроблено багато доброго, із чотирьох тодішніх районів – Солом’янського, Голосіївського, Печерського та Подільського – у Києві нині 10. І кияни в кожному з них трудяться, примножуючи славу стольного града Києва.
Солом’янський район – один із найдавніших. На великій глибині Батиєвої гори вчені знайшли кістки мамонта, на Караваєвих Дачах – стоянку палеолітичних людей із залишками вогнища та їхні кремнієві знаряддя. Еволюція, рукотворна та інтелектуальна праця перетворили киян на високоосвічених людей, а Солом’янський район – на осередок знань і науки. Власне, він віддавна такий – 1870 року тут створено першу в Російській імперії хімічну лабораторію, 1910-го – центральний корпус Академії оборони України. У районі працювали великі вчені – Менделєєв, Є.Патон, Б.Патон, Караваєв, Люлька, Сікорський, Корольов, Амосов і Шалімов.
«115-та школа для мене – наче перше кохання»
У Солом’янському ра-йоні свято відзначили цікаво – урочисто відкрили прибудову до 115-ї середньої школи на вулиці Кавказькій і приміщення райдержадміністрації. Споруджена 1935 року школа з першого дня була українською, а з 1959-го – спеціалізованою з вивчення іноземних мов. Зайве казати, як важко було зберегти цей статус за часів тотальної русифікації. Тут навчалися академік Русанівський, заслужена артистка України Оксана Гриндюк, посол України у В’єтнамі Павло Султанський, письменник Роман Андріяшик, композитор Василь Ткач і наймолодший із міністрів Юрій Павленко.
– Ця школа для мене – наче перше кохання, – каже начальник управління освіти Солом’янського району впродовж десяти років, заслужений працівник освіти України, депутат райради двох поспіль скликань і голова постійної комісії з питань планування й бюджету Олена Рудзинська. – Сюди я прийшла 1972 року старшою піонервожатою, тут викладала музику, історію і суспільствознавство, працювала заступником директора. Пропрацювала 12 років, пишалася тим, що школа славиться успіхами, але дуже бракувало спортивної та актової зал, їдальні, навчальних кабінетів. Цю мрію втілили в життя за сприяння міської влади й особисто Олександра Олександровича Омельченка. З міського бюджету виділили 9 мільйонів гривень, з районного – 5, і добудували, вважайте, ще одну школу.
Олександр Омельченко, керівник району Іван Сидоров (його називають «освітянським головою», бо одна з трьох освіт – педагогічна, й стажу відповідного 10 років), будівельники, діти, вчителі й батьки обійшли нові приміщення, помилувалися просторими залами, їдальнею й кабінетами. Міський голова, розповівши, що за перший квартал міський бюджет матиме перевиконання на 40 мільйонів гривень, пообіцяв за два роки спорудити у шкільному дворі спортивний комплекс із басейном, а до першого вересня зробити капітальний ремонт старого приміщення 115-ї школи.
Оглянувши казкову новобудову і залишивши на інтерактивній дошці у кабінеті інформатики автограф, міський голова подарував школі найновітнішого комп’ютера. Його приклад наслідував виконувач обов’язків президента холдингової компанії «Київміськбуд» Станіслав Мартинюк. Зворушена директорка Тетяна Кисіль подякувала за оновлення школи-іменинниці (нещодавно вона відзначила 70-річчя), щойно Олександр Олександрович пошкодував, що не навчався у такій гарній школі, як шкільний парламент вручив йому квиток почесного учня, значок і Подяку за допомогу. Подяки діти вручили також Івану Сидорову, Володимиру Поляченку та начальнику ДБК-3 Віталію Дорошенку. І не просто так. Олена Рудзинська розповіла, що будівельники були дивовижні – жодного разу не поскаржилися на затримку в фінансуванні, не проігнорували жодну пораду чи зауваження. Робили все, наче вдома.
Чому освіта в Солом’янському районі одна з найкращих у столиці?
Найперше тому, що керівник району й начальник райуправління освіти бачать дошкільні та шкільні проблеми однаково. Приміром, міська влада доручила фінансування освіти районам нещодавно, а в Солом’янському давно роблять рішучі самостійні кроки. «Хоча наше освітянське господарство чималеньке – 51 загальноосвітня школа, 12 шкіл-дитсадків і 54 дошкільні навчальні заклади, усьому даємо раду. Ми перші в місті ухвалили власну, районну освітянську програму ще 2002 року і назвали її «Нова доба освіти», – розповіла Олена Рудзинська. – І якщо столична освіта мала 32 проекти, то Солом’янська ра-йонна – 34. Скажімо, сер-йозні розмови щодо реконструкції місць загального користування на міському рівні розпочалися рік тому, а ми в районі робили це з 2002-го, виконуючи власну програму «Шкільний туалет». До першого вересня завершимо встановлення фонтанчиків для пиття у школах».
Від себе додам, що Олена Рудзинська – жінка ділова й рішуча. Коли сталася трагедія у 304-й школі Святошинського району, вона за добу виселила зі шкіл і дитсадків усіх орендарів, котрі не мали нічого спільного з освітою. Доки, як то кажуть, переляк не вийшов і комерсанти не збагнули, що за приміщення можна чіплятися зубами, нігтями й судами, що й досі відбувається в інших районах.
Відкриття прибудови до 115-ї середньої школи – вже сьомий об’єкт за час керівництва Олени Рудзинської. І до переважної кількості освітянських новобудов можна додати слова «вперше у місті». І бозна, що важливіше – ліцей митної служби, спеціалізована школа з вивчення біотехнологій, профільна 43-тя, покликана зміцнювати здоров’я дітей через спорт, Алея педагогічної слави у сквері імені Ушинського, унікальний Центр дитячої та юнацької творчості на вулиці Героїв Севастополя (доти – безнадійний довгобуд) чи спорудження (також уперше!) житлового будинку для вчителів у приватному секторі Жуляни. Фінансування місто і район поділили порівну й вирішили кадрове питання у віддаленому мікрорайоні. Аби ж іще із проблемою спорудження 279-ї школи у Жулянах упоратися, бо гальмується вона через брак коштів. Старе приміщення, збудоване методом народної толоки одразу по Великій Вітчизняній війні, і само по собі розвалювалося, а тепер ще й над самісіньким котлованом, викопаним під нову будівлю, зависло. Голова Солом’янської райдержадміністрації звернувся з клопотанням до Київського міського голови Олександра Омельченка про прискорення виділення коштів, інакше дітям не буде де навчатися. Із 177-ю школою все гаразд – ми її відкриємо вчасно, 1 вересня».
Кадрової проблеми в районі не існує. Але значення їй Іван Сидоров та Олена Рудзинська надають неабиякого, бо кожна вакансія – то сотні недовчених дітей. Тому й відродив Іван Петрович, щойно очоливши район, старе добре шефство й разом із начальником РУО за кожної нагоди дякує за надані понад два мільйони гривень до початку нового 2005 – 2006 навчального року на ремонт покрівель, приміщень, застарілих електромереж, придбання книжок та обладнання для лабораторій керівництву 6-го Київського авторемонтного заводу, корпорації «Київська арматура», ДЦ «Дніпровський круг», ВАТ «Меридіан», ДК Депо «Київ – Пасажирський», АБ «Експрес-банк», Південно-Західної залізниці та ВАТ «Кисневий завод». Вони допомогли виконати два дуже важливі пункти районної шкільної програми – «Безпека у школі» і «Тепло у шкільному домі».
Неабияк прославляють район і сім позашкільних навчальних закладів, охоплюючи кожного сьомого учня. Займаються вони у гуртках, секціях та знаних далеко за межами України творчих колективах. Як от народний хор «Зірниця», який очолює заслужений учитель України Павло Мережан, співочий колектив «Альтана», хореографічні ансамблі «Веселка» і «Ритми юності», заслужений колектив «Брейк-данс». Пишається Рудзинська і студією «Ясочка» із моделювання одягу. Є в районі єдина в місті мультстудія «Крок», яка 15 разів перемагала на всіх можливих міжнародних та всеукраїнських конкурсах. У навчально-виховному комплексі діти розвивають технічні можливості: вчаться моделювати і майструвати. Минулої суботи маленькі моделісти здобули перше місце на міському конкурсі з моделювання.
Дбає Олена Рудзинська і про дошкільну освіту. На дитсадківських, як і на шкільних подвір’ях, посадили багато квітів і сотні кущів калини – навесні вони милують око білим цвітом, восени – полум’яними ягодами. «Мрію, аби школи й дитсадки здалеку можна було впізнати», – каже Олена Рудзинська. Нещодавно Іван Петрович об’їхав дошкільні навчальні заклади і одразу дав доручення про реконструкцію одного з них та відкриття в кожному мікрорайоні санаторної дитсадківської групи.
«Освіта нічого не варта без справжніх учителів, – твердо переконана Олена Рудзинська. – Тому й започаткували ми 11 років тому, єдині в Києві, районну нагороду «Педагогічне сяйво». Виборюють її за 10-ма номінаціями, серед яких «Лагідність і доброта», «Педагогічна неперевершеність». Переможці отримують значні грошові премії. Допомагають у цьому депутати Київради (у нашому районі вони вкладають в освіту найбільше коштів). Аби хоч якось зарадити неминучій проблемі старіння педагогічних кадрів (молодь не дуже охоче йде до шкіл) «заохочувальні-підйомні» 1000 гривень молодим спеціалістам вручають урочисто, додаючи ще й цінні подарунки. В усіх школах відремонтували вчительські та кімнати відпочинку педагогів».
...Невдовзі – завершення навчального року. Торік із 3000 випускників, серед яких було 186 медалістів, студентами стали 80 відсотків. Цього року випускників буде 2500. І хоча ще лежить сніг, до випускних вечорів понад три місяці, учні готуються до іспитів та вчаться танцювати вальс, Іван Петрович та Олена Миколаївна вже думають про літній відпочинок школярів, санаторне оздоровлення малят-дитсадківців та новий навчальний рік. Зробити ще треба чимало, але за сприяння міської влади і взаєморозуміння між головою району та управлінням освіти на Солом’янці з усім упораються.