Міський голова Броварів Віктор Антоненко: «Мій вибір – працювати на громаду»
– По завершеннІ військової служби я повернувся до Броварів й працював спочатку на приватній станції технічного обслуговування, пізніше став її керівником. Це була довіра трудового колективу підприємства, що було організовано як акціонерне товариство, – згадує Віктор Олександрович. – Зрозумівши, що багато чого у державі треба міняти в громадсько-політичному устрої, почав займатися цією роботою, створивши Асоціацію християн-роботодавців, котра допомогла об’єднати підприємців і відродити благодійну діяльність. Потім набув неоціненного політичного досвіду, працюючи спочатку у Всеукраїнській громадській організації «Комітет виборців України», потім помічником народних депутатів – спочатку Григорія Омельченка, а пізніше Анатолія Матвієнка. Отже, рішення балотуватися на міського голову було виваженим.
Весь передвиборний період складався з нескінченних зустрічей із земляками на вулицях, у дворах. Бо, найголовніше, на тих зустрічах Віктор Олександрович був переконливим. І броварчани довірили свою долю 46-річному кандидатові.
Ставши міським головою, отримав у спадщину від своїх попередників понад 80-тисячне місто з низкою проблем: три тисячі безробітних; «мертві» підприємства з боргами по заробітній платі, працівники яких уже майже забули, яку продукцію колись виробляли; доведену до аварійного стану житлово-комунальну сферу – тоді в місті вже майже рік не було гарячої води, яку відключили за борги; також зарослим травою і бур’яном вигоном замість центральної площі перед вікнами міської ради.
– У будь-якого посадовця такого рангу, – каже Віктор Олександрович, – три шляхи: зосередити свою діяльність на поліпшення добробуту громади, працювати на себе або ж на команду. Ще ухвалюючи рішення про балотування на міського голову, я обрав перший напрям. Тому, коли став головою, спершу зайнявся підбором команди фахівців-управлінців, враховуючи свої принципи – команда має працювати на громаду. Але перші два місяці довелося працювати за відсутності заступників, керівників основних управлінь. Звісно, було дуже важко, тим паче, що часто-густо доводилося приймати рішення про розв’язання тієї чи іншої проблеми блискавично, адже справи не терпіли зволікання. Втім, чимало вдавалося зробити попри цілодобовий напружений графік. Очевидно, у пригоді став 15-річний досвід військової служби: готовність №1 за будь-яких умов. Поступово підібралася сильна команда фахівців, і працювати стало легше. Головною тезою моєї передвиборної програми була і залишається тісна співпраця зі столицею. Ще тоді, після зустрічей з міським головою Києва Олександром Омельченком, нам удалося заручитися його підтримкою в реалізації ідеї входження Броварів до так званого столичного регіону зі збереженням статусу міста як самоврядної одиниці. Тепер із боку київської влади маємо серйозну підтримку й часто запозичуємо досвід столичної громади. Нинішній мер Києва – по-справжньому сильний господарник. Його бачення технологій розвитку міста варте наслідування, особливо за спірних ситуацій, коли вагаєшся: як вчинити правильніше, аби досягти найефективнішого результату.
Але про ефективність роботи міського голови Антоненка вже й сьогодні можна говорити з упевненістю. За результатами роботи Бровари стало містом, що має найкращі темпи розвитку в Київській області. А торік серед найпотужніших середніх міст України впевнено ввійшло до десятки кращих середніх міст за успішне виконання програми соціально-економічного та культурного розвитку.
– Рейтинг міста визначався експертами за тридцятьма показниками, – пояснює міський голова. – Це створення нових робочих місць, кількість відкритих підприємств, якість комунальних послуг, будівництво житла та об’єктів соціальної інфраструктури, фінансово-економічні показники. За моїми оцінками, нашому місту і громаді під силу в майбутньому посісти достойне місце серед п’яти найкращих середніх міст України.
Звісно, цьому визнанню передувало чимало роботи. Зрештою зрушила з місця черга на житло, в якій понад п’ять тисяч жителів. Домогтися цього вдалося завдяки встановленому міською радою правилу, за яким кожен інвестор, котрий зводить житловий будинок, має передати місту безоплатно до десяти відсотків готового житла. Згідно із затвердженою програмою у місті планується до 2010 року звести півтора мільйона квадратних метрів житла. Тож черговиків стане значно менше. Втім, уже й нині будівництво квартир триває з прискоренням – 2001-го року було побудовано десять тисяч квадратних метрів житла, а минулого – п’ятдесят тисяч.
– У найближчому майбутньому в Броварах буде збудовано ще шість нових мікрорайонів, – ділиться планами Віктор Олександрович, – а кількість збудованого житла маємо намір збільшити від 50 тисяч квадратних метрів в 2005 році до 100 тисяч – у 2006-му. Одначе, коли йдеться про будівництво, то мається на увазі не лише житло. Це й виробнича сфера, й благоустрій міста і соціальні об’єкти. Так, наприклад, в центрі міста тепер з’явилася прекрасна і сучасна площа, названа майданом Свободи, новий адміністративний будинок – замість занедбаного довгобуду. Відкрили торговельно-розважальний комплекс «Термінал», де створено близько тисячі робочих місць. Нині добудовується льодовий палац, величезний магазин побутової техніки, готель та басейн.
Перелік об’єктів, в яких відродилося життя за умов, створених командою Антоненка, чималий. Реконструйовано майнові комплекси на вулиці Київській, 148 під поліграфічне виробництво; на вулиці Щолківській, 2 – під деревообробне підприємство потужністю 2500 комплектів меблів на рік. У недобудованому приміщенні залізничної станції оселився цех по виробництву взуття, майстри якого за рік можуть пошити кожному броварчанину по дві пари черевиків. Здавалося, зовсім недавно броварчани дізналися, що таке картинг-клуб, та незабаром, можливо, їм доведеться зіштовхнутися з якимось дайвінгом чи іншими модними водними розвагами. Бо вже запроектовано закритий аквапарк, будівництво якого погодився фінансувати і вже виділив більш ніж 40 мільйонів доларів Європейський банк реконструкції і розвитку.
– ЗвІсно, чимало будується й за бюджетні кошти, – каже Віктор Антоненко. – Більше того, місто врешті має свій самоокупний бюджет й перестало бути дотаційним. Відтепер Бровари – не просто перспективне місто, а таке, що здатне розвиватися за власні кошти. 2004 року бюджет Броварів становив 43 мільйони гривень, минулого – вже 64 мільйони. Досягнуто цього завдяки результативній співпраці з підприємцями та ефективному використанню земельних ресурсів. Міською радою затверджено порядок резервування ділянок. Завдяки цьому після підписання договору про резервування з інвестором чи підприємством до міської скарбниці починають надходити кошти за користування землею, ще до того часу, коли завершено розробку проекту будівництва. Після ж затвердження міськрада віддає ділянку інвестору в оренду – до бюджету знову надходять додаткові кошти. І лише після введення об’єкта в експлуатацію інвестор має право стати володарем земельної ділянки. Тож у такий спосіб ми, крім усього, захищаємося й від недобросовісного інвестора, й прискорюємо темпи реалізації проекту. Окрім цього, намагаємося створити всі умови, аби підвищити інвестиційну привабливість і залучити в Бровари потужні підприємства. Вірогідніше, що в нас незабаром базуватиметься дочірнє підприємство компанії «Мазда Моторс» – «Авто Інтернешнл». Це підприємство щорічно оплачує сотні мільйонів гривень податків, тож надійдуть чималі надходження й до бюджету міського. Ми поставили за мету, аби він сягнув 100 мільйонів гривень завдяки сприятливому інвестиційному клімату.
Лише минулого року зареєстровано близько ста проектів. Зокрема на комунальному підприємстві «Броваритеплоенергомережа» та комунальному підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства спільно з українсько-американською консультаційною фірмою розроблено дванадцять інвестиційних проектів, впровадження яких дозволить значно зменшити енергоспоживання та поточні витрати на виробництво комунальних послуг.
На початок 2006 року в Броварах зареєстровано 58 спільних підприємств, 29 підприємств зі стовідсотковим іноземним капіталом та одне представництво іноземного підприємства. Більшість цих підприємств оселилося в Броварах саме в той час, коли Віктор Антоненко вже працював на посаді міського голови. За підрахунками фахівців сьогодні на кожного броварчанина припадає більш ніж 260 доларів іноземних інвестицій. Найактивніші країни-інвестори – Сполучені Штати Америки та Іспанія. Нещодавно відбулося розширене засідання обласної колегії, де було розглянуто питання виконання програми соціально-економічного та культурного розвитку міст Київщини. Саме на цих поважних зборах і було визначено лідерство Броварів в багатьох галузях розвитку області. Втім, один з таких показників заслуговує особливої уваги. Йдеться про кошти, що були виділені на розвиток і фінансування об’єктів соціально-культурної сфери й, зокрема, освіти.
– Нами створена спеціальна програма концептуального розвитку освіти в Броварах, розрахована на період до 2012 року, – веде далі Віктор Олександрович. – У перспективних планах проектування та будівництво студентського комплексу в третьому мікрорайоні: корпуси вищих навчальних закладів, студентські гуртожитки, необхідні соціальні об’єкти. Маємо задум реалізувати цей проект до кінця 2009 року. Є завдання й нагальніші. Відповідно до рішення міськвиконкому замість найстарішої школи на 400 учнів заплановано будівництво нової на 600. Запроектовано й дитячий садок, відвідувати який зможуть 150 маленьких броварчан. Такий заклад дозволить дещо розвантажити дошкільні навчальні установи. Комплекс школа-дитячий садок буде розташовано на території старої школи. Реалізація цього сучасного проекту проходитиме поетапно – передусім будуватиметься школа, адже вона громаді найпотрібніша. У найближчих планах – проведення капітального ремонту басейну «Лідер». Міська рада вже виділили необхідні 100 тисяч гривень. За кошти міського бюджету розвитку закінчується облаштування шатрових дахів в школах міста, зокрема в с/ш №7, № 5, розпочинається облаштування у НВЦТН. Закінчується реконструкція центру реабілітації дітей-інвалідів міста. Водночас на цих об’єктах проведемо ремонт їдалень та заміну обладнання на кухнях. Уже завершується відновлення спортивного залу гімназії імені Олійника. Біля освітніх закладів, розташованих поряд із дорогами з інтенсивним рухом, задля безпеки школярів маємо намір встановити так званих «лежачих поліцейських». Бюджет у нас хоч і самоокупний, втім намагаємося зекономити й на таких, здавалося, дрібницях – при виготовленні тих «поліцейських» використаємо відходи шинного виробництва, аби здешевити їх вартість.
Попри всі проблеми чимало людей приїздить до Броварів жити і працювати, причина досить проста – місто, розташоване поблизу столиці, має достатньо якісні комунальні послуги і високі соціально-економічні показники. Тут влада піклується про громаду, про ветеранів і малозабезпечених громадян. До речі, за кілька місяців має завершитися програма із забезпечення цих категорій мешканців безплатними газовими плитами та водонагрівальними пристроями, мобільними телефонами. Фахівцями міської ради було розроблено чимало програм, спрямованих на поліпшення облаштування помешкань броварчан та умов проживання в них. Зокрема йдеться про реалізовані програми «Оселя», «Фасад», «Покрівля», «Ліфти». Назви, мабуть, негучні, втім одразу зрозуміло, до чого руки у влади дійшли. Це зайве свідчення того, що свою роботу міські чиновники спрямовують на практичний результат. На реалізацію цих програм виділено чимало коштів. На ремонт та відновлення вуличного освітлення – 200 тисяч гривень, близько 100 тисяч – на ремонт ліфтів, ще півмільйона – на ремонт під’їздів та встановлення дверей з кодовими замками. Серед заслуг міської влади – створення стратегічного плану економічного розвитку Броварів. У березні 2005 року Бровари потрапили до числа чотирнадцяти міст, що були обрані для участі в проекті економічного розвитку міст за сприяння агентства США з міжнародного розвитку. Іноземні фахівці, проаналізувавши перспективи міста та швидкі темпи поліпшення соціально-економічних показників, запропонували броварчанам узяти участь у проекті. В рамках цього проекту було проведено масштабне опитування роботодавців міста, в ході якого були визначені найактуальніші проблеми, що лягли в основу стратегічного плану економічного розвитку. Тривалий час над його розробкою працювало понад три десятки фахівців, знаних та шанованих у громаді міста, котрі визначили найголовніші завдання, чітко окреслили можливості їх реалізації та спрогнозували період їх виконання.
– Коли був обраний на посаду міського голови, – каже Віктор Олександрович, – узяв собі за правило – кілька разів на рік звітувати перед громадою. Зустрічаюся з людьми, відвідую підприємства. Мені не соромно дивитися людям в очі на таких зустрічах. Реалізуючи програму соціально-економічного та культурного розвитку міста, розраховану на 2002-2005 роки, справді вдалося зробити чимало. Зокрема, й позбутися проблеми зайнятості – зараз маємо 880 безробітних при наявності понад тисячу вакансій. Зі своїх передвиборних обіцянок дві – в процесі вивчення та реалізації. Перша – входження Броварів до столичного регіону зі збереженням статусу і переваг окремого міста. Але й тут дещо встигли. Адже разом з парламентськими виборами й виборами міського голови 26 березня відбудеться міський референдум, після якого буде відомо ставлення броварчан до ідеї участі міста в столичному регіоні. Щоправда, остаточне ухвалення такого рішення – це право не міської громади, а Верховної Ради. Інша не виконана обіцянка – будівництво тролейбусної лінії, але для реалізації й цього проекту теж дещо зроблено. Зокрема, виділено близько 200 тисяч гривень для підготовки документації. У разі успішних експертиз тролейбуси до столиці почнуть, найімовірніше, курсувати 2007 року. Але водночас обговорюється й варіант спорудження наземного метро завдовжки близько 7 кілометрів. В обох випадках будівництво вестиметься спільно зі столичною громадою за дольової участі. Тож на нинішні вибори на посаду міського голови я йду із достатньо високим рівнем упевненості, адже за попередні чотири роки мені вдалося реальними справами довести громаді, що вона може жити набагато краще.
Громада оцінила роботу Броварського міського голови: впродовж останніх трьох років Віктор Олександрович був удостоєний кількох нагород. Це орден Святого Миколи Чудотворця за примноження добра на землі. Серед його кавалерів – чимало відомих особистостей – Папа Іван-Павло II, нинішній Президент України Віктор Ющенко та екс-прем’єр Юлія Тимошенко. Зовсім недавно Віктор Антоненко став переможцем Всеукраїнського рейтингу «Особистість року», заснованого Асамблеєю ділових кіл України. Його названо одним із найкращих в номінації «Державні й громадські діячі» за досягнення найбільшого успіху в поліпшенні добробуту регіону. Оцінку своєї діяльності від громади міський голова Антоненко отримає вже найближчим часом...
Але не лише роботою живе міський голова. Вперше зі своєю дружиною він зустрівся 1 вересня 1972 року. Привітний, чемний новачок випускного класу Вітя Антоненко Олені сподобався одразу. І в шахи грав майстерно, й на лижах ганяв так, що перехоплювало подих... Втім, ані жестом, ані поглядом вона навіть не натякнула, що при його появі в неї починає прискорено битися серце. Але після Новорічних свят Віктор зник з її життя. Пізніше довідалася, що сім’я Антоненків переїхала з Ніжина до Броварів.
– Зустрілися ми вже аж через три роки, – усміхаючись, пригадує пані Олена. – Я вже навчалася у Ніжинському педінституті. Одного разу отримала запрошення на традиційну зустріч випускників школи. Вже зібралися, сіли за свої парти, аж раптом хтось радісно вигукнув: «Вітя Антоненко приїхав!» Усі кинулися назустріч, побігла і я. Коли ж опинилася перед Віктором, думаю: «Господи, який дорослий він став, справжній красень». А ще уявіть – у курсантській формі! Цілий вечір ми не відходили одне від одного, а за кілька днів Віктор повернувся до Полтави, де навчався у військовому училищі. Почалося листування. Щодня теплі, світлі і щирі листівки. Я пожартувала: мовляв, не пиши так часто, не встигаю відповідати. А Вітя й послухав, – сміється моя співбесідниця. – Саме тоді вперше я й відчула, що не вистачає мені нашого щоденного поштового спілкування.
Після отримання диплома Олена за направленням їде до Полтави, де Віктор має навчатися ще рік, вони знімають прохідну кімнатку в приватному будинку і розпочинають своє подружнє життя. Нелегко було, тільки усе одно, пригадуючи той час, обоє впевнені – то був найщасливіший період у їхньому житті.
– Друзі Віктора казали, що мені з чоловіком поталанило. По-перше, крім мене він не помічає жодної дівчини, по-друге, на курсі Вітя вмів залагодити будь-який конфлікт. Спочатку в нашій родині з’явилася донечка Світланка. Чоловік беріг її як зіницю ока, танув від ніжності. Повірте, не всі, навіть ті, хто довго чекає на дитину, не одразу беруться за пелюшки, недосипають ночей через немовля, а Віктор одразу ж став справжнім батьком. Далі було, як, мабуть, у кожного військового – короткі збори, прощання з друзями і невдовзі ми вже в Чехословаччині, куди молодого командира направляють для подальшої служби. Непросто було спочатку Віктору, адже, ніде правди діти, хлопці там частенько з приводу і без «бавилися» спиртним, отже нового командира зустріли не дуже люб’язно. Тільки треба знати мого чоловіка: якщо щось задумав – обов’язково зробить. І тих «любителів» відучив чи то бесідами, чи то більш рішучими діями – позачерговими нарядами. Не соромився поставити на місце і старших за званням. Через відкритість, принциповість, а головне – нетерпимість до несправедливості, Віктора охрестили «декабристом». Після служби у Чехословаччині був Казахстан, також нелегкий і непростий період. Після цього мов грім з ясного неба – масова демобілізація з армії.
– Він нелегко пережив розставання зі службою, – говорить Олена. – Адже армія у Віктора у крові, його батько теж був кадровим військовим. Але треба було жити далі, шукати роботу. І, повернувшись до Броварів, влаштувався слюсарем в автосервіс, адже за фахом чоловік – військовий інженер. Згодом його обрали директором акціонерного товариства. Заробітки зросли, з п’яничками, як водиться, Віктор або прощався, або таки перевиховував. Все почало налагоджуватися, але біда підступила з іншого боку – на автосервіс «наїхав» рекет. Ви, певне, пам’ятаєте ті жорстокі часи, коли підприємці зобов’язані були підгодовувати оту братію, а інакше не поздоровилося б. Віктор і тут не схилив голову перед бандитами, не прогнувся.
Його життя змінилося одного разу і безповоротно: віз до Ніжина батькам дружини кольоровий телевізор. Несподівано перед машиною з’явився білобородий старець у чернечому одязі і... машина полетіла під укіс. За кілька миттєвостей перед Віктором промайнуло все життя, а коли оговтався й вискочив на дорогу – там не було нікого. І машина залишилася цілісінька.
Та зустріч змінила все. Пригадав, що незабаром день Святого Миколая. І подумав: це ж бо він мені знак подає – треба змінювати життя, своє ставлення до нього. Результатом тієї «зустрічі» стало створення громадської організації з ініціативи Віктора Антоненка, де з’явився пункт про забезпечення продовольчими наборами соціально незахищених людей. Пізніше цей досвід допоміг йому, вже як міському голові, краще організувати благодійницьку роботу в Броварах, місті, яке, на його думку, охороняє Святий Миколай.
Коли вперше він вирішив балотуватися у мери Броварів, друзі відмовляли, називали не інакше як камікадзе. Адже господарство, на яке він ішов добровільно, було у цілковитому занепаді – величезні борги із зарплатні, відсутність гарячої води, місто не прибирали місяцями. Та він зробив по-своєму. Витримав дошкульні удари опонентів, навів лад у місті, попри чотири, на думку багатьох, безпідставні кримінальні справи. Він не виправдовувався жодного разу. Зазначає, що коли б це робив, то не мав би часу на виконання своїх безпосередніх обов’язків. Допомогла вистояти і витримати усі напади, як завжди сім’я, його надійний тил. А рік тому в родині Віктора Олександровича сталося непоправне – загинув чоловік доньки Роман. Залишилася сиротою онука Іринка, вдовою – Світлана… Всі вони й досі не вірять, що то був трагічний збіг обставин...
* * *
Віктор Олександрович Антоненко – людина обов’язкова і логічна у своїх обіцянках та вчинках. З цим погоджуються і ті, хто з ним поруч, і ті, що стали опонентами у нинішній боротьбі. Уже нині пан Віктор розуміє, що перші місяці роботи у знайомому кріслі будуть складними, суперечливими. Одначе йде на цю посаду свідомо й зважено.
– Безхмарно та без проблем можна керувати містом, якщо тебе хтось «нагорі» під лікоть підтримує. Але, як бачимо, ситуація в країні підтвердила, що навіть найближча людина – це ще не професія. Отже, моя позиція була й залишається незмін-ною: працювати задля процвітання та благополуччя міста, своїх земляків. І тільки зі справжніми фахівцями, незалежно від політичних чи особистих уподобань.
Анастасія РУБІЖАНСЬКА