«Кобзарів» зіграють голлівудські актори
Олесь Санін починає роботу над новим фільмом «Кобзарі». Цей проект – перший в Україні приклад спільного кіновиробництва, до якого залучено приватного національного інвестора, державні кошти і закордонного партнера – Голлівудську фундацію «Тризуб» (Лос-Анджелес, США). Фільм розраховано на вихід у міжнародний кінопрокат.
Олесь Санін – режисер, оператор, продюсер, актор – виношує ідею «Кобзарів» уже сім років, а протягом останніх двох – збирав матеріали та писав сценарій. «Це буде неймовірна історія, – каже пан Олесь, – у ній розповім про одне з найбільших лих тоталітарного режиму – винищення музикантів».
Події стрічки розгортаються в Україні, Монголії, США, Швейцарії наприкінці 1920 – початку 1930 років, а також у наш час. У центрі сюжету – сумнозвісний розстріл 1934 року під Харковом кількох сотень кобзарів і лірників на З’їзді кобзарів.
Головний герой фільму Олеся Саніна – американський хлопчик Пітер, який разом з батьком наприкінці 20-х років приїхав до України, але того вбили. Пітер зустрічає сліпого бандуриста Івана Кочергу, разом з яким подорожує Україною. Тут Пітер – Петро зустрічає і своє перше кохання.
Узимку 1934 року Івана Кочергу разом із кількома сотнями інших кобзарів і лірників страчують під Харковом, куди всі вони зібралися на сумнозвісний З’їзд кобзарів. Пітер лишається єдиним живим свідком цих подій.
«Я добре знаю цю історію, відчуваю її, тому і взявся робити фільм, – розповідає Олесь Санін. – «Кобзарі» мають змагатися у професійній лізі з іншими картинами Голлівуда, це велика драма на кшталт фільму «Піаніст».
Олесь Санін і сам робить музичні інструменти – традиційні кобзи, ліри, бандури. «Найголовніше під час процесу їх виготовлення – слухати себе і слухати дерево, знайти у тому дереві голос і не зіпсувати його, – розповідає пан Санін. – Уміння стругати, клеїти, лакувати не таке важливе, як вміння прислухатися до себе. Знайти душу дерева – завдання майстра».
Традиційне дерево для виготовлення музичних інструментів – клен, ясень, смерека, альпійська сосна, ялина. «Коли потрібно зробити інструмент, їду до лісу і шукаю потрібне дерево, – ділиться секретами пан Олесь, – воно знімається з кореня у день зимового сонцестояння. У найкоротший день року зупиняється «кров» дерева. Пізніше воно спеціально обробляється, висушується. Створення музичного інструмента продовжує цьому дереву життя ще принаймні на сотню років, які воно тліло б, гнило або згоріло б у пічці».
Зйомки фільму «Кобзарі» відбуватимуться протягом цього та наступного років у Нью-Йорку, Швейцарії, Франції і, звісно, Україні – Харкові, Одесі… Вихід у прокат заплановано на початок 2008 року. Головну роль у «Кобзарях» має зіграти знаменитий 87-річний американський актор українського походження Джек Пелланс (Володимир Палагнюк). Він має зірку на Голлівудській Алеї слави, вільно володіє українською мовою, а також є головою фундації «Тризуб» – американського інвестора «Кобзарів».
«Та Джек – не та зірка, яка приведе глядача до кінотеатрів, – каже Олесь Санін. – Він відкриває нам двері до відомих голлівудських акторів. Зараз ведемо переговори з американськими та британськими акторами, угоди ще не підписано. Гратимуть у фільмі й українці».
Оператор стрічки – Сергій Михальчук. Технічне забезпечення зйомок здійснюватиме українська компанія «Фільмотехнік», яка цього року отримала інженерно-технічні призи Американської кіноакадемії.
Поки тривають масштабні приготування до зйомок «Кобзарів», Олесь Санін завершує роботу над документальним фільмом «Віва, Куба». В основі стрічки, знятої разом з Валерієм Боровиком, – історія солдатів Радянської армії, яких у трюмах кораблів відправили захищати кубинську революцію п’ятдесят років тому. Кілька сот людей, які дожили до цього часу та є героями фільму, везли боєголовки на замінованому кораблі. Якби помітили ворожий – американський – літак чи човен, мали підірвати корабель і відповідно себе.
«Це лишило глибокий емоційний слід у їхньому житті, – каже Олесь Санін, – крім того, на Кубі вони побачили зовсім інший світ. Зйомки фільму відбувалися там протягом п’яти місяців. Куба – це місце, унікальна атмосфера якого, втілена мрія про комунізм, поступово зникає. Власне, про це і стрічка».