Рецепти й застереження
Коли прочитала тему цієї зустрічі в УНІАН: «Книжка року» поміж політикою і державою», йти туди не дуже хотілося. Вже стільки дискутували й писали, та все те – ніби рукою об двері, оббиті в десять шарів паралону – глухо, глухо… Та все ж пішла.
Обговорити низку питань щодо ситуації із книговиданням у нашій країні взялися народний депутат України Юрій Костенко, заступник голови Держтелерадіо Василь Шевченко, головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн, директор рейтингу «Книжка року» Галина Родіна та головний редактор журналу «Книжник – review» Костянтин Родик.
Свою присутність тут Юрій Костенко аргументував:
– Українська книжка, історія, українська економіка – це сутність нашої політики. Україна за рік недоотримує 10 мільярдів гривень надходжень до бюджету через те, що гальмується українське книговидання й книгорозповсюдження. Книжка – це інтелект і культура народу. Але держава тільки тоді запрацює на книжку, коли при владі будуть люди національного мислення, коли у парламенті таких депутатів буде не менше, як 226. Тоді законодавство працюватиме на українську ідею.
На запитання: «Що зараз читаєте?» – Костенко відповів: «Книжку «Україна – козацька держава» Володимира Недяка, цьогорічного лауреата Шевченківської премії. Там дуже змістовно, в образах викладено суть української справи і всі ті помилки, яких припускалися політики – різного часу і різної величини, через що і не постала потужна Українська держава. Ці національні витоки дають мені снагу як українському політикові».
Про те, що зруйновано систему книгорозповсюдження, та про те, що книговидання має бути бюджетоутворюючою галуззю із жалем говорив Василь Шевченко. Книговидавець Леонід Фінкельштейн зазначив:
– В Україні 670 районних центрів. Разом узятих книгарень там 37 чи 38. Про що може бути мова? Якщо держава сподівається, що якась бізнес-структура організує книгарні й продаватиме українську книжку, то держава помиляється.
Слухала я й пригадувала таке ж занепокоєно-стурбоване одкровення пана Леоніда понад рік тому, коли вершки української мистецької громади зібралися, аби виробити рекомендації новому тоді міністрові культури Оксані Білозір («Увертюра для нового міністра», «Вечірній Київ», 9 лютого 2005 р.). Як бачимо, за рік у цій царині майже нічого не змінилося.