На дівочі плечі впало аж три зірки
Здається, що в усі часи жінки ламали життєві стереотипи, хоч про гендерну рівність не мали уяви. Красиві, тендітні, витончені, ніжні – вони уміли не лише бавити дитину, зачаровувати шляхетне товариство, жати у полі жито, але й командувати вояками, правити державою, підніматися до космічних зірок. І при цьому завжди перебувати на своєму місці.
Донедавна я була переконана, що така професія, як дільничний міліціонер – винятково чоловіча. Вона асоціюється із кіногероєм радянського кінематографа Аніськіним – добрим, щирим, чуйним, але водночас принциповим, мужнім, чесним міліціонером, якого саме за ці риси шанують і поважають люди. Та, виявляється, у нас є жінки, які чудово справляються із обов’язками дільничного інспектора. Щоправда, їх можна полічити на пальцях. Приміром, у Києві цю посаду займає шість осіб прекрасної статі. І одна з них – Юлія Москаленко, старший лейтенант, дільничний інспектор міліції Оболонського райуправління ГУ МВС України в місті Києві.
Романтика трудових буднів – у детективах
З цією симпатичною і дуже милою дівчиною познайомилася за звичних журналістських обставин: читачі «Вечірки» поскаржилися до газети на те, що у їхньому будинку мешкає чоловік несповна розуму. Жінки, а надто ж діти, бояться заходити у під’їзд, бо не впевнені, що їх не налякає дивний чолов’яга. Він не раз коїв всілякі пакості, підпалював сміттєпровід, затоплював сусідів. Одне слово, такого сусіда всі жахаються і не знають, яким чином його можна ізолювати. Отож клубок моїх журналістських розслідувань і привів мене на Куренівку до дільничного інспектора міліції Юлії Москаленко. Домовилися про зустріч – і вона прийшла хвилина в хвилину. Така пунктуальність – це вже, певно, професійна риса? Адже міліція має реагувати на дзвінок про загрозу чи небезпеку миттєво.
– Яка там романтика! – одразу розвіяла мою уяву про роботу дільничного Юля. – Вона – у детективах, блокбастерах, бойовиках, а тут – копітка робота з ранку до вечора із людьми, які порушують здебільшого закони соціальної моралі: заважають спокійно жити сусідам, спокушаються на чуже добро, дебоширять вдома на кухні чи у громадських місцях. Мені більше доводиться бути психологом, а саме психологія – моя спеціалізація за дипломом Інституту внутрішніх справ.
Пані Юлія закінчила ВНЗ майже три роки тому й одразу стала працювати дільничним інспектором міліції. Куренівка – район не вельми благополучний. Тут і наркоманів, і алкоголіків, і дармоїдів, і підозрілих бомжів вистачає. Усі вони до певної міри є небезпечними для громади, а отже, треба виховувати, застерігати, запобігати, аби не накоїли лиха. А до тих, хто все ж переступив межу дозволеного законом, доводиться застосовувати суворіші методи – віддавати до суду.
– Найбільше проблем пов’язано із вживанням алкоголю, – веде далі Юлія Сергіївна. – Раніше органи міліції могли примусово направляти на лікування від алкоголізму. Тепер такого права у міліції немає. А люди й досі йдуть до нас і просять: «Ви ж можете – відправте п’яницю до ЛТП». Доводиться більше уваги приділяти виховним моментам. Найчастіше викликають, коли виникають сімейні чвари.
Інспектора знають в обличчя
Юлії Сергіївні доводиться мати справу з молодими і літніми. Мешканці будинків поскаржилися, що хлопці та дівчата гучно веселяться до пізньої ночі у скверику і заважають людям відпочивати. Довелося викликати наряд міліції, аби приструнити їх трохи. Або ж нещодавно стара жінка була на прийомі – благала інспектора знайти управу на онука, від якого їй життя немає.
Проблемним на її дільниці є гіпермаркет на Оболоні, де часто бувають крадіжки. Кого лишень не ловили тут охоронці. Від їхнього пильного ока не втік і солідний з вигляду молодий чоловік, якого спокусила вельми приваблива дублянка: свою куртку повісив на вішалку, а натомість одягнув її. Пояснив свій вчинок так: «Не стримався». Або ж молода стильна дівчина поцупила рибу. Навіщо, адже мала змогу її просто купити? Зрозуміти таких людей дуже складно. Отож Юлія Сергіївна застосовує свої знання психолога, аби направити тих, які збилися зі шляху, на праведну путь.
У 4,5 тисячі мешканців мікрорайону проблем достатньо (на дільниці Юлії Москаленко – 15 будинків). Аби вислухати всіх, не вистачить і доби: у того зникло пенсійне посвідчення, хтось скаржиться на шумного сусіда, а в когось украли мобілку…
– Взагалі то, на нашій оболонській дільниці повинно бути шестеро інспекторів, – пояснює. – Насправді нас – четверо.
– Троє інших також жінки?
– Ні, чоловіки, ще й які! – сміється. – Коли йдемо на небезпечне завдання, то спокійна, бо поруч надійні помічники і захисники.
– Якщо виникне потреба, прикриють?
– Певна річ.
– На службі ви зі зброєю. коли-небудь доводилося її застосовувати?
– Так, у кобурі при мені завжди є пістолет Макарова. Хвалити Бога, не доводилося цілитися ним у злочинця…
Поки ми спілкувалися, прийшов Сергій Сазонов, а трохи пізніше – Костянтин Кривецький (Володимир Драбинюк був на завданні).
– Оце і є мої вірні друзі, – радо представила їх Юлія Сергіївна.
– А ми не уявляємо себе без Юлі, – обізвався першим Сергій. – Добре, коли у колективі є жінка. У її очах завжди хочеться бути кращим. А насправді Юля – дуже надійний товариш. Як мовиться, з таким товаришем можна йти у розвідку.
Любовний роман під подушкою
У міліцію йдуть служити ті, хто у дитинстві начитався детективів, надивився бойовиків і не уявляє себе без екстремальних, ризикованих пригод. Саме такою романтичною здавалася мені і професія дільничного інспектора. Хоча вона ближча до соціальних проблем: сімейних, побутових, громадських, але й тут вистачає ризику. Про усі ці нюанси Юля дізналася від старшого брата, який після школи вступив до Інституту внутрішніх справ.
– Спочатку мені подобалося, яка у нього красива форма, що він завжди охайний, тактовний, – розповідає вона. – Тому вирішила й собі стати міліціонером. Мама, певна річ, відмовляла, але я зуміла її переконати. А потім я збагнула деякі особливості служби. Вони мені також сподобалися.
– Ще б пак, – знову втрутився у розмову Сергій Сазонов. – Адже у гімназії була лідером – президентом. То хіба могла маму не переконати у правильності свого вибору.
Юля закінчила 117-у гімназію імені Лесі Українки. Навчалася добре – і з першого разу вступила до інституту. Не було у дівчини проблем і з фізичною підготовкою.
– А детективами я ніколи не захоплювалася, – щиро усміхається. – Більше подобаються любовні романи. Увечері, перед сном грядущим, насолоджуюся чтивом. Повірте, вільного часу дуже мало.
А якщо випадає якась година-друга, то залюбки ходить із друзями на каток, не проти потанцювати на дискотеці. Молодість є молодість, і дівчині хочеться веселитися з друзями. Ще пані Юля любить вишивати, поратися на кухні. З виду вона така тендітна, ніжна, усміхнена. Тож ті, хто переступає поріг її кабінету, спершу, може, дещо скептично сприймають жінку в погонах. Але така самовпевненість вмить зникає, коли починають відповідати на її запитання, – з левів перетворюються на лякливих зайців.
Нещодавно лейтенанта міліції Юлію Москаленко підвищили у званні – додали третю зірочку на погонах.
Раптом задзвонив телефон.
– Що там у тебе? – звернувся до колеги Костянтина Сергій.
– Пограбування квартири.
– На когось падає підозра?
– Вийшли на слід наркоманів.
Мені стало зрозуміло, що пора завершувати розмову, – інспекторам треба займатися важливою справою – розслідувати чергову карну справу. Така вже у них робота.