Убити хотів лише її одну
Відсутність подружжя Ковальчуків першою помітила їхня сусідка Алла Василівна. Зазвичай ті починали поратися по господарству ледь світало, а того дня, вже обідньої пори, ані літнього Івана, ані його дружини Тетяни у дворі видно не було.
– І собака скавучав якось дивно, тривожно, – хвилюючись, пригадує події 23 січня Алла Василівна. – Я гукнула Івана двічі, а тоді таки вирішила зазирнути до сусідів. Тільки-но ступила на ґанок і побачила незамкнені двері, одразу зрозуміла, що сталося якесь лихо. Злякалася, звичайно, – переводить подих жінка, – але у дім таки увійшла. Господар лежав у коридорі в калюжі крові. Трохи далі – тіло Тетяни, у нічній сорочці. Певно, вже відпочивали, коли це сталося, – каже співрозмовниця. – Угледівши таке страхіття, кинулася геть та викликала міліцію. У сусідній будинок більше не заходила, тільки бачила з вікна, як убивцю в кайданах два чи три рази привозили на подвір’я Ковальчуків. Молодий ще чоловік і ось таке звірство вчинив, – тяжко зітхає Алла Василівна. – Я першого ж дня міліціонерам сказала, що бачила арештованого кілька разів до вбивства. Він навідувався до сусідів: ті ж самогон варили, продавали, бо ж як інакше на мізерну пенсію вижити старим людям? – захищає небіжчиків Алла Василівна. – А через що там стався у них конфлікт, я не знаю. Можливо, Іван відмовився горілку в борг дати: вони з Тетяною не приховували, що інколи й такі клієнти траплялися. Чи, може, щось інше убивцю розгнівало. Тільки ж дуже дорогу ціну заплатили обоє за оте непорозуміння.
Злочинна біографія 25-річного Євгена А., як свідчить кримінальна справа, розпочалася, коли йому ледь виповнилося 13 років. Разом із приятелем Євген пограбував сільську крамницю на Донеччині, де тоді проживала його сім’я. Поцупили небагато, рівно стільки, скільки вмістилося в руках та кишенях – кілька пляшок горілки, цукерки, консерви. Строк за це могли отримати чималий. Але врятувало те, що обидва хлопці були неповнолітніми. Та батьки й шкільні вчителі стали на захист злодюжок. Хлопців посварили, примусили присягтися, що такого більше не станеться…
Якщо для спільника Євгена привід до міліції став серйозним стресом у житті, то сам натхненник пограбування відбувся лише легким переляком. А потім узявся за своє. Уже за місяць його спіймали на крадіжці гаманця в класного керівника. Цього разу ніякі умовляння матері Євгена не доводити справу до міліції не допомогли. Підліток опинився на обліку в дитячій кімнаті міліції. Довелося поміняти школу, друзів. Ось тільки зі шкідливою звичкою – поцупити те, що погано лежить – розпрощатися виявилося непросто.
Утретє правоохоронці зацікавилися Євгеном після переходу того до іншої школи. З гаманця однієї вчительки зникла вся зарплатня. Того ж вечора з рідного села пішов і Євген. Зрозуміло, не чекав доки за ним прийдуть.
– Поїхав до Криму, там тепло і роботу влітку знайти неважко, – простодушно пригадує подробиці тієї втечі затриманий. – Улаштувався вантажником на ринку, але невдовзі нові друзі мене підставили. Обікрали роботодавця, а все переклали на мене. Міліція арештувала, навіть не вислухавши, – з образою в голосі додає Євген. – І в суді повірили тим, хто скоїв злочин. Так 18-річним я опинився за ґратами. За чотири роки ув’язнення, окрім батьків, ніхто з друзів не надіслав навіть листівки, не кажучи вже про якусь передачу. Писала хіба що Марина – з нею познайомився заочно через листування. Після звільнення з місць позбавлення волі поїхав до дівчини. Сподівався з минулим зав’язати, розпочати нове життя. Не вийшло, – щиро каже Євген. – Такий вже я, мабуть, по життю – невдаха.
Без кримінальних пригод уже сімейний чоловік Євген прожив майже півроку. Здебільшого наймався до якогось господаря на тимчасову роботу, але дуже швидко це почало дратувати кохану жінку. І знову черговий грабіж, вирок суду, три роки ув’язнення.
– Марина чесно чекала на мене, – з гордістю продовжує Євген, – а коли повернувся, почала виказувати, – співрозмовник починає нервувати, запалює чергову цигарку. – Все за роботу допікала, – пояснює. – А де мені взяти ту роботу, якщо за плечима – дві судимості, хто радий мені буде? Сварилися з жінкою майже щодня, а одного разу, повернувшись додому, я не застав Марини. Залишила записку, що кидає мене. Пригрозила: якщо не знайду найближчим часом заробітку – подасть на розлучення. Цим вчинком вона мене приголомшила, тож твердо вирішив знайти роботу, повернути дружину.
На Київщину Євген завітав одразу після новорічних свят. Разом із приятелем, який вже кілька років працював на будівництві в столиці. Щоправда, незабаром шляхи чоловіків розійшлися – Євген полюбляв випити, роботою себе не обтяжував, його ж земляк навпаки, що називається, працював без вихідних, намагався перевиховати і Євгена. Коли жодні переконання «зав’язати» із «зеленим змієм» не допомогли, приятелі розпрощалися. У Богуславський район Євген потрапив із випадковим знайомим, з яким зійшлися в одній забігайлівці. Познайомилися, поговорили, а за кілька годин їхали до нового приятеля додому, як старі добрі друзі. У селі, де той проживав, серйозної роботи не виявилося, одначе Євгена це не засмутило. Підробити в якогось господаря і отримати на харч можна було без проблем, до того ж ніхто не дорікав за безгрошів’я. Євген і Борис зажили своїм щасливим і безтурботним життям. Якщо не вдавалося того чи того дня щось заробити, не сумували – у сусідів Ковальчуків можна було в будь-який час узяти пляшку чи дві в борг.
Того дня сусідка вперше відмовила налити хлопцям. Ще й зачинила перед пізнім візитером двері.
– Хоча б якось обґрунтувала свої дії, – з образою каже Євген. – А так нічого не пояснивши, виставила мене, як школяра за двері. Це вже занадто. Я вирішив, що такого поводження не заслуговую, хотів поскаржитися Борису, але його не було вдома, отож, довго не розмірковуючи, прихопив сокиру і вирушив до Ковальчуків, щоб поквитатися за образу.
На свою біду Євгену відчинив літній Іван, а за ним з’явилася і господиня дому.
– Дядько Іван, можливо б, зумів заспокоїти мене, – продовжує Євген, – але коли у нього за спиною побачив ту відьму, образа знову сколихнула душу, і я вдарив його.
Розправа була короткою. Усього кілька хвилин. Зрозумівши, що жінка і чоловік не дихають, Євген хутенько зібрав нехитрі пожитки Ковальчуків, прихопив із собою кілька пляшок самогону і, відсвяткувавши перемогу над кривдниками у їхній хаті, вирушив спати.
Арештували Євгена за кілька годин. Майже одразу він почав свідчити, а у мить відвертості зізнався, що вбити хотів лише господиню. Лише її одну…