Глухі до проблем глухих
Політична реклама бурхливим потоком і лавиною суне на наші голови. Хоч вуха затуляй! Від багатообіцяльних програм блоків, партій та їхніх лідерів уже оскомина на зубах.
Проте є в Україні люди, які обурюються з приводу того, що вони перебувають в інформаційній ізоляції – не мають вільного доступу до інформації. Це сто тисяч українців з вадами слуху. Фактично вони залишаються поза виборчим процесом, а, отже, – позбавлені змоги свідомо робити свій вибір. Вмикають телевізор – і мало що розуміють, позаяк політичну рекламу транслюють без сурдоперекладу. Та хіба лишень рекламу?..
Проблема обмеження доступу до інформації громадян з вадами слуху вперше за довгий час набула серйозного розголосу у жовтні минулого року. Українське товариство глухих (УТОГ) та громадська рада захисту свободи слова «Медіарада» вимагають від державних чиновників вплинути на ситуацію з ігнорування потреб глухих, які захищені українським законодавством.
– Громадяни з вадами слуху, – наголосила Ірина Таран, координатор «Медіаради», – мають таке саме право на отримання інформації, як всі інші громадяни – є відповідна резолюція ООН. Крім того, в Україні є чинний закон про соціальний захист інвалідів. Згідно з ним, держава визнає фактильно-жестову мову як засіб міжособового спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами слуху. Їм забезпечено доступ до ЗМІ завдяки титруванню та здійсненню сурдоперекладу інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабміном. Наприкінці минулого року Президент України підписав Указ «Про заходи щодо створення сприятливих умов забезпечення реабілітації інвалідів», де п’ятим пунктом доручено вжити додаткових заходів для збільшення кількості телепрограм із сурдоперекладом і титруванням.
Однак реальних кроків щодо виправлення ситуації досі не зроблено. Очевидно, чиновники сховали розпорядження президента до довгої шухляди, що вони вміють справно робити.
На думку пані Таран, Нацрада з питань телебачення та радіомовлення вдає, що не чує, як глухі вимагають поважати їхні законні права. Нині кількість програм із перекладом на жестову мову новин не змінилася. Їх можна полічити на пальцях однієї руки, і час ефіру залишився той самий. До того ж жести дуже скупі й швидкі, не завжди відповідають змісту картинки. Приміром, на одному каналі на них часто накладається реклама. А якщо зважити на те, що інформаційні рядки біжать на світлому тлі, то взагалі складно щось встигнути прочитати. Єдине, з чого тішилися глухі, це спецвипуск на НТКУ «Вчимося обирати» та перекладене в прямому ефірі на жестову мову звернення Президента України Віктора Ющенка на честь річниці його інавгурації.
Марина Ліферова, перекладач жестової мови, нещодавно побувала на міжнародній конференції, де її колеги обмінювалися досвідом. В Угорщині, приміром, двічі на тиждень транслюють цією мовою інформаційні випуски, є програма для глухих на польському телебаченні, а у Вірменії щовечора показують дітям казку із сурдоперекладом.
Складається враження, що в Україні влада глуха до проблеми глухих. У середині січня «Медіарада» закликала Центральну виборчу комісію втрутитися в ситуацію й зобов’язати телеканали видавати всі рекламно-агітаційні матеріали з візуальним супроводом. Мовчання. Утім, до наших чиновників складно достукатися і тим, хто чує, бачить, говорить. А надто ж до тих, хто високо сидить.