Вічно юна леді мода
У тому, що найкращі дівчата живуть в Україні, вже ніхто й не сумнівається. Власне, вони такі вишукані мало не з самих пелюшок. Я змогла у цьому вкотре переконатися, побувавши на III Міжнародному конкурсі юних моделей, що днями відбувся у Києві.
У ньому взяло участь 36 юних шанувальників моди з різних регіонів України і сусідніх країн. Змагалися вони у категоріях «відкриття року» та «професіонали». Тендітні дівчатка (манюні, середнього віку і трохи старші) виборювали різні титули. Що стосується звання «Міні-містер», то на нього претендував один-єдиний кандидат Володя Хмара. Зате, який вишуканий джентльмен! І, звісно, усі мріяли здобути гран-прі.
За кілька хвилин до початку дефіле я пройшла за куліси, а там гамірно – хоч вуха затуляй, наче на шкільній перерві перед дуже відповідальною контрольною. Красуні почувалися розкутими, впевненими, смія-лися і щебетали, мов пташки, які за мить зграйкою мали випурхнути на подіум.
– Не страшно? – підходжу до гамірної юрби.
– Трішки, – сміливо відповідає Христинка Комова. – Ми вже звикли до подіуму, пильних поглядів членів журі, адже кожна з нас не вперше бере участь у подібних конкурсах.
– У якому ж класі ти навчаєшся?
– У сьомому 19-ї київської школи.
– Певно, не уявляєш свого майбутнього без подіуму?
– Це моє хобі і не більше. Хотіла б стати дизайнером, юристом або телеведучою.
Треба було лиш бачити, як красиво і граційно виходили вони одна за одною на подіум. Легкі, впевнені рухи, а в очах – безмежна дитяча радість і трішки жіночого кокетства. Зал від усього того шаленів. А вболівати за своїх чад поприходили цілі групи підтримки: від бабусь – до однокласників. Тетяна Саченко, мама 11-річної киянки Лесі, яка виступала під 34 номером, не могла приховати хвилювання. «Тільки б не спіткнулася», – читаю в її очах. А донечка немовби усе те відчувала – почувалася на подіумі не гидким каченям, а юною лебідкою, що викликало на маминих устах щасливу усмішку.
– Леся не вперше бере участь у таких конкурсах, – радо ділиться зі мною. – Торік завоювала другу премію у номінації «арт-модель». Не впевнена, що подіум стане її життєвим вибором. Головне, що дівчинка моя змі-нюється на очах: стала серйознішою, впевненішою у собі.
Звісно ж, усі чекали оцінки журі. І вони були дуже справедливі. Кожна учасниця стала переможницею у певній номінації. Христинка Комова, за яку я вболівала, отримала приз глядацьких симпатій, а Лесі Саченко дістався цього разу гран-прі.
Конкурс з вельми дотепними ведучими видався барвистим, святковим. Але я йшла з нього з осадом в душі: коли українці пишатимуться тим, що вони українці, що мають таку милозвучну мову. Вона дуже гарно вплелася б у віночок свята. На жаль, майже усі намагалися «изъясняться по-русски»…