Слова-байстрюки

Упевнена, що ви також, як і я, не раз спостерігали у транспорті за досить жвавою жестикуляцією: так спілкуються люди, котрі не можуть розмовляти і які, ймовірно, не можуть чути. І щоразу мене вражає, як коректно, чемно поводяться вони. І, до речі, завжди  добре зодягнені.

Та річ не в цьому, а в дивовижній  потребі людської істоти в спілкуванні, задля чого розроблено кілька систем жестів і знаків. Мова глухонімих – окрема тема, що не раз обігрувалося зокрема й у кінострічках. Однак хоч би яким розвиненим було спілкування за допомогою жестів, ним, очевидячки, неможливо передати всіх нюансів, на що здатна тільки мова звукова. До того ж ми знаємо, яку роль відіграє інтонація  і  темп мовлення. Мені, приміром, важко спілкуватися з людьми, котрі занадто повільно розмовляють:  весь час хочеться говорити за них.

Так, це особливий дар Господній, який відрізняє  людину від тварини, – мова. І як же користуємося нею, всім тим багатством, що передається від покоління до покоління? Начебто й зайве говорити про це: скільки писано-переписано про «багатоповерхові» нецензурні слова, якими пересипана мова і добре підтоптаних, і зовсім юних людських істот. Доводять, що кожний такий словесний покруч руйнує духовну ауру людини, впливає на її  генофонд, тобто здоров’я майбутніх спадкоємців. Недарма ж, певне, слова-покручі англійською мовою – a bastard – дослівно байстрюк. Та, хоч колка на голові теши, потік нецензурщини не припиняється.

Отож, здалося мені раптом, єдина мова, що залишилася чистою, без лихих слів, є мова глухонімих. Звичайно, існує чимало «нецензурних» жестів, але то вже «здобуток» куди ширшого кола.

І принаймні коли розмовляють глухонімі  поряд – у салоні метро чи трамваї, тебе не обурює вульгарщина і не пересмикує від чужих слів-байстрюків, які засмічують і твою душу, й ноосферу... Отож, про деяких  двоногих подумаєш  мимоволі: «Краще мовчало  б...»