Чужий легіон нам не підмога

Україна завершила виступи в єврокубковому сезоні, так і не діставшись бодай до чвертьфіналу. «Шахтар», зійшовши з дистанції останнім, задовольнився участю в одній шістнадцятій фіналу нижчого за рангом євротурніру. Хоча на комплектування донецької команди лише в останні рік-два затрачено кілька сот мільйонів американських доларів. Скромний французький «Лілль», який вибив українського чемпіона з арени міжнародних змагань, про такі статки може хіба що мріяти.

І все-таки фіаско «Шахтаря» стало закономірним наслідком клубної політики, яка базується на легіонеризації нашого футболу. Ринат Ахметов і його помічники зробили  ставку на зарубіжні кадри, але так і не досягли бажаного, хоча й замінили впродовж останніх кількох років півдюжини тренерів і близько сотні виконавців. Очевидний провал у звітному континентальному сезоні, коли гірники не пробилися до Ліги чемпіонів і не здобули лаврів у Кубкові УЄФА, укотре підтвердив хибність стратегії донецького суперклубу. Тренер Мирча Луческу, гучно розрекламований як один з найкращих європейських фахівців, насправді виявився малоспроможним у протистоянні незалежним українським і зарубіжним колегам, а його методи підготовки до календарних змагань спростував навіть далекий від європейського гурту «Лілль». В євробаталіях Луческу беззаперечно переграли італієць Манчині та француз П’юель, а в національному чемпіонаті – українець Дем’яненко. Французи, зрозуміло, апріорі переважали гірників у функціональній готовності, бо їхній чемпіонат у розпалі, а в Україні триває міжколова пауза. Та в серпні «Шахтар» володів потенційною перевагою в євродвобої з «Інтером», який взагалі щойно вийшов з відпустки, так і не зігравши до того жодного офіційного матчу, проте саме італійці мали вигляд і свіжіших, і сильніших фізично. Тому ховатися за виправданнями на кшталт неякісного газону чи  міжігрової паузи не варто. Значно важливіше наголосити на іншому: Луческу, відмовившись від фізичних навантажень і готуючи команду до весняного турнірного циклу виключно через ігри, зазнав осічки фахової, яка й спричинила колективну невдачу в єврозмаганні з французами. Гірники так і не увімкнули командних швидкостей, бо не мали на те потрібних сил. А зіграти «через не можу» – за честь українського прапора – ніхто з румуно-бразильського легіону  чемпіона України просто не забажав. І взагалі «рвати жили» за нас – не буде ніколи й нізащо. Така діалектика футбольного бізнесу.