Історична доповідь Хрущова та її наслідки
25 лютого виповнилося 50 років від того, як на XX з’їзді ЦК КПРС Микита Хрущов виголосив доповідь «Про культ особи і його наслідки», яка, за словами самого Хрущова, стала «другою його корисною справою після арешту і ліквідації Берії». Про те, як нелегко далося Хрущову її зробити, як він ризикував, свідчить бодай той факт, як він хитрував, перестраховуючися, як точно прорахував кожну деталь перед відчайдушним кроком.
Члени ЦК із доповіддю не ознайомилися
Отож, доповідь було виголошено на вранішньому, закритому засіданні 25 лютого, і відразу ж після перерви, вже на відкритому засіданні, з’їзд затверджує Директиви на шосту п’ятирічку. Після того, як сніг на голову, зачитують результати виборів до центральних органів партії. Таємне голосування відбулося днем раніше, на вечірньому засіданні 24 лютого. Звичайно ж, Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС, про що він інтуїтивно здогадувався, адже став Першим після смерті Сталіна, коли саме йому випало очолити комісію з організації похорону «вождя», започаткувавши таким чином анекдотичний почин: наступним вождем стає той, хто керує похороном колишнього.
Доповідь зачитували за участі ста реабілітованих партійних працівників, список яких переглядав і затверджував сам Хрущов. І то було теж складовою перестраховки – в разі чого, ці люди мали б підтвердити все ним сказане. І хоча ці люди не змогли б урятувати його від смерті, при них Микиті Сергійовичу було безпечніше.
З текстом доповіді не ознайомився жоден член ЦК – Хрущов боявся, що тоді йому не дадуть виступити. Саме тому під час відкриття з’їзду – 14 лютого 1956 року – делегати вставанням вшанували трьох «найвидатніших діячів комуністичного руху» – покійних Йосипа Сталіна, Клемента Готвальда і Кюїті Токуди – таким чином Хрущов «приспав» пильність імовірних «опонентів».
Звичайно, делегати знали, що на з’їзді мало прозвучати питання культу особи, але думали, що промовці відбуватимуться загальними фразами: ніхто й гадки не мав, яку бомбу підготував Хрущов. І бомба вибухнула.
«Вождь і вчитель» – злочинець!
Слова «бандит» на адресу Сталіна у доповіді не було, як не було і натяку на те, що без його соратників – «вірних ленінців», – до яких належав і сам Хрущов, без функціонування однопартійної системи, якій не було й не могло бути альтернативи і за якої рот опонентам закривали відразу й часто назавжди, натворити стільки лиха, стільки бід і горя принести майже у кожну сім’ю, тероризуючи власний народ.
Хрущов розповідав про незаконні репресії, санкціоновані Сталіним, жорстокі тортури в тюремних камерах, про знищення «ленінської гвардії», 2/3 складу ЦК, комскладу Червоної Армії напередодні війни, натякав на вбивство Кірова, розповів про разючі прорахунки «вождя» у перші дні війни, що призвело до катастрофи, з обуренням розказував про фальсифікацію новітньої історії.
Слухаючи Хрущова, делегати почали обурюватися, й стало незрозуміло, що було причиною того обурення: зухвальство промовця, який посягнув на святиню, чи усвідомлення, що у країні творив жахливі злочини той, кого обожнювали й на кого молилися замалим чи не 30 років. Невдовзі з’ясувалося: обурення викликало те й те. Тож, ще не скінчивши промови, Хрущов нажив собі заклятих ворогів, але прибічників і однодумців все-таки було більше. А відтак заборонив розповсюджувати текст промови, хоча невдовзі про неї знали не лише рядові комуністи, а й весь радянський народ та «закляті вороги» за кордоном. Щодо останнього, то є версії, що промову «буржуям» підкидали за вказівкою самого Хрущова, і то теж було складовою його задуму – що більше у світі знатимуть про промову, то більше шансів у нього вижити, то більший його авторитет.
І він вийшов переможцем, і зграя «вірних ленінців», яка творила злочини разом зі Сталіним, змушена була визнавати його своїм вожаком. Ненадовго, щоправда, на 8 років.
Ось факт: перед промовою до Хрущова підійшов Клим Ворошилов і тремтячими губами пробелькотів: «Микито, досить крові». Маршал згадав, що і його підписи стояли під розстрільними статтями, як і підписи Хрущова та решти соратників, яких Сталін пов’язав кров’ю мільйонів убієнних. Нікому не хотілося відповідати за вбивства! Хрущов дав зрозуміти, що своїх не чіпатиме. Слова дотримав, одержавши і сам таким чином своєрідну індульгенцію.
«Вибухові хвилі», або квіточки і ягідки
Вражаючий факт: під час доповіді Хрущова три делегати зомліли, бригаді лікарів «швидкої допомоги» довелося виносити їх на ношах. А затим сталося те, чого й варто було очікувати: через два тижні почалися протести в Тбілісі. Десятки тисяч грузинів, в основному молодь, 5 березня вийшли «на несанкціонований мітинг» у зв’язку з третьою річницею з дня смерті Сталіна. Вони клялися, розмахуючи комсольськими та партбілетами, у вірності мертвому вождю. Затим, як доповідали у Кремль Хрущову, «почалися безчинства». Солдати застосували зброю. Пролилася кров, були жертви, про які з відомих причин ніде не згадувалося. Тоді ж із Тбілісі до Москви на адресу найближчого соратника Сталіна – В’ячеслава Молотова – надійшли тисячі телеграм з проханням захистити добре імя Сталіна і радянський лад. То був небезпечний прецедент, і Хрущов долучив усю свою бурхливу енергію, аби вийти переможцем і тут.
Коли ж про «секретну» доповідь Хрущова дізналися і політв’язні, виникла критична ситуація, а тому реабілітаційна машина запрацювала на повну потужність і з такою ж затятістю, як іще недавно працювала репресивна. Щоб замести сліди злочинів, справи реабілітованих спалювали в концтаборах без протоколу, живим видавали лише довідку про реабілітацію.
А відтак почалися заворушення у Польщі й Угорщині, народи яких не хотіли жити під чоботом «визволителів», лідер яких, як з’ясувалося, був злочинцем, і його руки по лікті у крові.
Але сила енерції велика, тож у Познані страйкарів було розстріляно з кулеметів. Восени 1956 року радянські війська в Будапешті вели запеклі бої з «контрреволюціонерами», лідера яких, комуніста Імре Надя, схопили чекісти й підступно вбили. Будапешт був залитий кров’ю угорських патріотів. Світ знову побачив правдиве обличчя СРСР.
Невдоволеними хрущовською доповіддю були й інші лідери світового комуністичного руху, такі як Мао Цзедун, Енвер Ходжа, Вилко Червенков, Болеслав Берут, Моріс Торез. Ще б пак: про які злочини йдеться, коли сам великий Сталін казав, що соціалізм у білих рукавичках аж ніяк не збудуєш, а Маркс у статті «Викриття кельнського процесу над комуністами» чітко визначив дороговказ для світового пролетаріату: «Ми кажемо робітникам: ви повинні пережити 15, 20, 50 років громадянської війни і міжнародних битв не лише для того, щоб змінити існуючі відносини, але щоб і самому змінитися і стати здатними до політичного панування». Тобто кров, війни, терор – то зовсім не страшно, то навіть корисно задля майбуття! Тієї ж думки був і «геніальний» Ленін, але він пішов далі, втіливши теорію у практику, розв’язавши в Росії громадянську війну.
А кормчий Мао заявляв, що для щастя не жаль навіть, аби в полум’ї битв згинула половина населення Китаю, зате як гарно житиметься решті!
«Відлига» і заморозки
Тим часом у СРСР поспішно почали демонтувати пам’ятники Сталіну, натомість на п’єдестал ставили статуї видатних учених, діячів науки, культури тощо. Не забарився фольклор: «Ой ви, люди-небораки, нащо мене причепили до сталінської…»
Згодом Хрущов заборонив ті рокіровки: «Радянський народ пам’ятатиме Сталіна вічно, будувати світле майбутнє під його прапором» – такими були лейтмотиви його промов. Тіло «вождя всіх часів і народів» продовжувало покоїтися в мавзолеї поряд із «вождем світового пролетаріату». І хоча це теж було тимчасовим явищем, складовою хитрості й страху Хрущова, на радикальні зміни він не йшов та й не міг за однопартійної системи.
Тому «класова боротьба» у країні й за її межами тривала. Цькували священиків і віруючий люд, руйнували і стирали з лиця землі церкви і навіть «неперспективні» села, дефіцит породжував потворні явища і корупцію, у селян не було паспортів, тож вони залишалися у статусі рабів і кріпаків. У західних же областях України заарештували реабілітованих вояків ОУН і УПА, переслідували і цькували діячів культури і мистецтва, які писали і творили «не так». Художників-абстракціоністів на виставці у Манежі Хрущов називав непристойними словами. Не без його відома в Європі було вбито кадебістами лідерів ОУН Лева Ребета в 1957-му, Степана Бандеру в 1959-му.
Влітку 1962 року в Новочеркаську розстріляно робітничий страйк, після суду – ще 18 осіб, сотні людей було відправлено в концтабори і заслання.
Восени 1964 року Хрущова було знято з усіх постів. Сталін і сталінізм поверталися з небуття.
Володимир ДАКАЛІВСЬКИЙ