Звідки беруться іграшки?
Унікальну виставку «Квиток у дитинство» присвячено першій річниці заснування Державного музею іграшки на Кловському узвозі, 8. Тут представлено іграшки, які виготовлялися в Україні з 1933 року і до сьогоднішнього дня. Особливо цікаво впізнавати серед експонатів за склом улюбленців свого дитинства – здавалося б, давно забутих.
«Кожне покоління радіє іграшкам своїх часів: жінки – лялькам, чоловіки – машинкам», – розповідає Людмила Мартинюк, методист музею. Вона також є відповідальним секретарем Міжвідомчої ради з іграшок і навчально-ігрових посібників при Міністерстві освіти і науки України. Саме ця рада рекомендує нові вироби до впровадження, проводить художню, технічну, естетичну експертизу. Відповідно, протягом сімдесяти років у Раді залишалися контрольні зразки. Саме ці еталони і склали десять тисяч найменувань колекції Музею іграшки, який працює при цій Міжвідомчій раді. Лише частину колекції виставлено на огляд, а решта зберігається в тісному підвалі. Тут темно, зі стелі накрапає вода, а унікальні експонати щільно складено по шафах. «Оті всі, – показує Людмила Гладун, в.о. директора музею, в бік десятка величеньких шаф, – зайняті м’яконабивною іграшкою, оце – бібліотека настільних поліграфічних ігор». Де-не-де виринають ляльки у костюмах партизанів та піонерів, проходи ж цього складу завалено вже сучасними машинками та ведмедиками. Звісно, цій колекції потрібне нове приміщення.
Колекція перебуває на Кловському узвозі з 1964 року, але музейного статусу вона не мала до 16 листопада 2003 року, коли стала основою фондів Державного музею іграшки, створеного розпорядженням Кабінету Міністрів України. Експозицію керівництво музею планує оновлювати ледь не щомісяця, зокрема сучасними авторськими роботами. А промисловими іграшками колекція поповнюється щомісяця, хоча, зазначає пані Мартинюк, нині їх виготовляється мало, порівняно з 70 – 80-ми роками минулого століття. «Зараз легка промисловість перебуває у стані, подібно до того, що був у 30-х роках минулого століття, – розповідає Людмила Мартинюк. – Тоді масове виробництво іграшок в УРСР тільки зароджувалось: відчувався брак нових, якісних за змістом та художнім оформленням зразків. Відродження галузі тепер відбувається завдяки приватним підприємцям».
На всій території СНД залишився лише один ВНЗ, де навчають майстрів іграшок – у Росії. Тож ті, хто нині приносить моделі на експертизу до Міжвідомчої ради, переважно або аматори, або ті, хто працює з дітьми: вихователі, вчителі. «Ходімо, я вам дещо покажу, – запрошує пані Людмила та виймає з шафи ґумову іграшку-русалку з оголеними грудьми і ще кілька потворних створінь, – це, може, й гарна лялька, але для чоловіка тридцяти років. Це те, що не пройшло затвердження Радою і було випущено нелегально. Але батьки купують дітям, бо дешево».
Раніше промисловість працювала на іграшку: наприклад, на взуттєвій фабриці лялькам шили чобітки. «Ось – унікальні авторські роботи народних майстрів, – показує Людмила Мартинюк на групу симпатичних ляльок. – Це представниці регіонів України: відтворені відповідні костюми, риси обличчя, колір волосся, зріст... Це – зразки, на основі яких виготовляли партію ляльок».
Одну ляльку часто створювало кілька майстрів – технологи, скульптори, художники, конструктори... М’які іграшки виробляли тільки з натуральних тканин – плюшу, фланелі, синтетики в ті часи просто не було. Вражає на виставці величезна кількість практичних іграшок – комбайнів та тракторів для хлопчиків, м’ясорубок та швейних машинок для дівчат. Є кілька безцінних експонатів – трансформер 40-х років «З трактора на коня». Тобто іграшка може набирати форми трактора і форми коня. Невеличка карусель 50-х років має грати 18 мелодій, але зараз просто немає майстра, який би міг її полагодити. Ось «Луноход» 1968 року – лише у вигляді зразка. Не був тиражований, бо іграшка потребувала багатьох складних і дорогих технічних деталей.
Значну увагу на виставці приділено українським народним іграшкам, виготовленим сучасними майстрами: ляльки-мотанки, фігурки з соломи та паперу. Пані Мартинюк каже, що ці натуральні іграшки викликають у дітей найбільшу цікавість: «Приходять діти забезпечених та відомих батьків, які багато мандрували, багато чого бачили, але тут вони шаленіють від захвату. П’ятирічна дитина каже няні: замалюй, ми таке вдома зробимо».