«Вечірка» під книжковим дахом
Цю презентацію слушно назвати призабутим українським словом «вхідчини». Бо ж святкували переселення публікацій нашої колеги, редактора відділу культури Ольги Сущенко. Із затісних шпальт «Вечірнього Києва» – до просторішого й комфортнішого помешкання (з янголом на палітурному даху), спорудженого за фінансової підтримки «Земляцтва Херсонщини». Мова про книгу «Куранти вічності всевишні», де есеї, нариси й репортажі розміщені, як зазначає авторка, за тематичним принципом, а я б додала, що й за духовною спорідненістю. Таке собі родинне гніздо знакових постатей України. Де проглядається й портрет унікальних 60-х років 20-го століття.
Початок 60-х... Клуб творчої молоді в Жовтневому палаці – Іван Світличний, Лесь Танюк, Іван Дзюба, Василь Симоненко, Віктор Зарецький, Алла Горська, Михайло Брайчевський, Людмила Семикіна, Галина Севрук… Четверо останніх, російськомовних, почали вчити в клубі українську і згодом перейшли на неї остаточно. Аж поки клуб не заборонили, його відстоювала, скільки могла, куратор від комсомолу Тамара Главак. Про неї тепло згадує художниця Галина Севрук, котра 1965-го підписала лист-протест проти незаконних репресій і закритих судів в Україні.
1964-й: заступник Голови Ради Міністрів УРСР Петро Тронько (колишній майор авіації, перший секретар Київського обкому й міськкому комсомолу) ініціює і на чолі Головної редколегії безпосередньо керує роботою, якій немає аналогів в історії. 100 тисяч авторів за дванадцять років підготували разом з ним 26 томів «Історії міст і сіл УРСР» – біографій 32 тисяч населених пунктів України. «Ось бачите, що в Україні роблять, – підняв найбільший том, Донецької області, секретар ЦК КПРС Михайло Суслов, – виступаючи у партійній школі. – Ніби нема куди їм паперу дівати». «Будемо видавати й інші томи», – відповів на це стривоженому П.Троньку перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест.
31 серпня 1965 року: за поданням П.Тронька прийнято постанову президії ЦК КПУ «Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозького козацтва». Таку ж постанову 19 вересня 1965 року прийняв уряд України. Острів Хортицю було оголошено історико-культурним заповідником. «Швидше будуйте, доки не пізно», – сказав Троньку Шелест. Причетний Петро Тимофійович і до музею в Пироговому, відтворення Золотих воріт, Михайлів-ського Золотоверхого й Успенського соборів.
1966-й: заборонили згадувати в пресі ім’я Михайла Брайчевського. Його науковий доробок вилучили з бібліотек, а нові праці не друкували. Великий історик на десять років став безробітним. За те, що написав памфлет «Приєднання чи возз’єднання?».
У нарисах, зібраних разом у книзі, Ольга Сущенко турботливо й небайдуже пише історичну правду про Михайла Брайчевського, Галину Севрук, Петра Тронька та багатьох інших визначних діячів науки й культури України.
За це подякував журналістці дев’яносторічний Герой України, доктор історичних наук, професор, академік Петро Тронько – найстарший з-поміж героїв «Курантів вічності всевишніх», котрі прийшли привітати авторку з цією книгою. Оскільки ж пані Ольга присвятила її 100-річчю «Вечірнього Києва», то презентація, яку вів го-ловний редактор «Вечірки» Олександр Балабко, переплелась із ювілейними освідченнями газеті – від друзів, які зібралися того дня у затишному залі Національної спілки журналістів України. Голова Спілки Ігор Лубченко і генеральний директор Київської державної регіональної телерадіокомпанії Віктор Пасак ностальгійно згадували зоряний час «Вечірки» – коли вона діставалася лише тим, хто вчасно займав чергу біля кіосків. Нинішній директор Театру імені І.Франка Михайло Захаревич, буваючи тоді у Києві проїздом, із тих черг розвозив газету до кількох міст України. Нинішній «Вечірній Київ», на думку пана Михайла, правдиво віддзеркалює найважливіші події мистецького життя столиці. І так само, як, зокрема, Ольга Сущенко, знаходить у героях публікацій щось таке, чого ще ніхто в них не бачив, – це вже додала письменниця Галина Тарасюк, одна з кандидатів на Національну премію імені Тараса Шевченка.