Здоровий глузд
проти напівпорожніх трибун і політиканства
Міжнародний турнір на Землі обітованій, де вітчизняні клуби впродовж п’яти днів протистояли російським, завершився подвійним успіхом українців: «Шахтар» завоював основний приз, а «Динамо» фінішувало другим. Натомість росіяни, представлені чемпіоном країни, який водночас є й чинним володарем єврокубка, а також своєю «срібною» командою, не виграли жодного матчу, задовольнившись в Ізраїлі лише двома нічиїми.
Звісно, вдаватися до категоричних висновків за підсумками хоча й гучно розрекламованого, проте швидкоплинного і неофіційного турніру не варто. Можна констатувати хіба що окремі факти локального характеру. Наприклад, оцей: попри величезні фінансові інвестиції в російський футбол, його лідери, м’яко кажучи, не переважають своїх українських опонентів. Або наголосити не лише на закономірності, а й на головній причині перемоги «Шахтаря»: донецька команда, на яку вже завтра чекає єврокубковий матч у Франції, свідомо форсувала підготовку до офіційних змагань, а тому й досягла в першій декаді лютого вищого рівня готовності, ніж її опоненти за товариськими перегонами. Проте ситуація може змінитися докорінно, якщо на місці «Шахтаря» опиниться «Динамо» чи хтось з російських грандів. А це означає, що «Кубок Першого каналу» є звичайним позакалендарним турніром, який можливо використовувати тільки як один з етапів зимової підготовки і який залишатиметься саме таким завжди, попри очевидний політичний підтекст дійства та цілком зрозумілу для людей старшого покоління ностальгію за минулою молодістю.
Але в Росії, навіть відчутно враженій подвійною невдачею в Ізраїлі, продовжують обігрувати тему єдиного для пострадянського простору футбольного супертурніру. Зрозуміло, залучаючи до хвалебного хору й однодумців з України, котрі запопадливо підтверджують готовність рухатися в одному напрямку з організаторами та натхненниками зимового турніру в сонячному краю.
Однак це ми вже проходили. Пригадуєте? Саме так починався горезвісний Кубок Співдружності в московських залах, який «тримався» виключно на протистоянні чемпіонів України та Росії, аж поки й вони не відкликали з-під даху своїх основних виконавців. І все-таки провал політичної спроби згуртуватися в оновленому футбольному союзі поспішили пояснити несприятливими умовами в морозній Білокам’яній і травмонебезпечними іграми на синтетиці. Проте й сонячний Ізраїль з чудово підготовленими природніми газонами не забезпечив аншлагу на більш як скромному п’ятнадцятитисячному стадіоні в багатолюдній столиці країни. Натомість номінальні господарі висловили цілком логічне побажання, щоб у змаганнях брав участь один з місцевих клубів. І не виключено, що за рік чи два в Ізраїлі поведуть мову й про залучення до традиційного турніру когось з європейських грандів.
Доцільно? Звичайно! Більше того: так мало бути й від самого початку. Бо, по-перше, будь-яке дійство – ще й комерція, а гроші працюватимуть краще там, куди їх притягуватиме щось особливо привабливе. А по-друге, чим вищим виявиться представницький рівень змагань, тим ефективнішою буде підготовка футболістів до міжнародних або національних турнірів офіційного рангу. Зрозуміло, за умови, що в ідеях організаторів «Кубка Першого каналу» першочерговим є власне футбол, а не горезвісне політиканство.