Інструкція... арабською
Приятелька придбала нового японського телевізора. Привезла покупку додому, і мерщій шукати інструкцію. Тим паче, що з такою моделлю досі ніколи не мала справи. Перегорнула одну, другу, десяту сторінки і нічого не змогла втямити, позаяк текст лише англійською та арабською. Вирішила звернутися до магазину, де купувала телевізор, мовляв, допоможіть розібратися у кнопках. Мила дівчина-менеджер лише посміхнулася: «Там і так усе зрозуміло, варто уважно роздивитися картинки, а це під силу навіть дитині». Картинки картинками, але ж, згідно із Законом «Про захист прав споживачів» споживачеві мають надати всю інформацію про товар на державній мові країни, де він його купував.
Після не вельми приємної розмови із менеджером наступного дня знайомій надали інформацію російською мовою.
– А українською у вас нема? – запитала жінка.
У менеджера від здивування аж дух перехопило. Хоча, що ж тут дивного, адже ми у себе вдома і державною мовою маємо послуговуватися скрізь і всюди. На превеликий жаль, частіше чуємо мову східних сусідів. Якось я підійшла до кіоску «Преса» в центрі міста і попросила показати мені журнал «Вишивання хрестиком», який стояв на вітрині. Коіскерка у відповідь:
– Да нєту таково!
– Як же немає, коли ондечки він лежить, – показала їй пальцем.
– Так єто ж «Вишівка крестом»! – розсердилася.
– А я про що вам кажу.
– Надо на нормальном язикє разгаварівать!
У кількох спеціалізованих магазинах, що торгують побутовою технікою, я поцікавилася, якою мовою у них інструкції до товарів. Переважно російською, за винятком хіба що гарантійних талонів. Продавці і менеджери досконало володіють іноземною – російською, а ось державною розмовляють з акцентом або суржиком. Прикро і соромно!
Ніна ЯНВАРОВА