Від ноти «соль» упав плафон!
На пісенній дорозі життя у розкішного баритона Григорія Гаркуші, народного артиста України, бувало всякого – і пам’ятні миті, й несподіванки у концертних залах. Та він мелодійно й потужно пише вже четверте десятиліття свій пісенний автограф у життя рідного краю. Як і в цій програмі «Моя Україно», що її цього року висунуто на здобуття найвищої мистецької премії нашої країни – премії імені Шевченка.
Про заголовну пісню цієї програми «Моя Україно» на вірш Михайла Ткача та музику Ігоря Поклада в нього – вражаючий спогад. Позаторік, за тиждень до переголосування на виборах Президента України, Григорій Гаркуша виступав із сольним концертом у Національному театрі опери та балету імені Тараса Шевченка. Співав у супроводі оркестру народних інструментів під орудою Віктора Гуцала. Як і домовилися, завершив вечір піснею «Моя Україно». А потім звернувся до слухачів у переповненій залі: «Через тиждень обиратимемо Президента України. Я сподіваюсь (після тих слів у залі запала насторожена тиша).., що кожен із вас проголосує так, як йому підкажуть серце і розум. Тоді ми житимемо заможно і по-європейськи». Зала театру вибухнула шквалом оплесків. Адже ці слова належать Віктору Ющенку. Люди почали скандувати: «Ю-щен-ко! Гар-ку-ша!»
Зупинивши слухачів жестом руки, Григорій Якимович знову заспівав: «Моя Україно!». Люди слухали пісню стоячи. Пісня Гаркуші уособлювала одностайність, патріотизм.
У репертуарі артиста – твори українських композиторів-класиків, зарубіжна вокальна музика, українські народні пісні, романси. Співак активно популяризує пісенну творчість Платона Майбороди, Олександра Білаша, Ігоря Шамо, Володимира Верменича, Климентія Домінчена, Ігоря Поклада. Сцена Національної філармонії України, де працює після закінчення Московської консерваторії, дає змогу виконувати і всі оперні арії, які лягають на душу.
Скільки співано-переспівано. Але…
– Ще хочу заспівати весь баритоновий репертуар, – каже Григорій Якимович. – І класику, і народні пісні, й сучасні твори.
А вокальна техніка в нього і майстерність – то високий рівень професіоналізму.
«Які голоси звучали колись на естраді! Нині на естраді за голосовими даними і приблизно немає Григоріїв Гаркуш», – так розпочинав розповідь про цього артиста автор однієї з книжок. Може, несподіваний ось цей приклад, що переконує в силі його голосу. Одного разу на концерті в місті Шостка на Сумщині Гаркуша, співаючи романс Миколи Лисенка «Безмежнеє поле» на вірш Івана Франка, ноту «соль» узяв так, що плафон з-під стелі впав.
«Для мене взірець романсу – «Безмежнеє поле», «Чого мені тяжко», – розповідає співак. – Український романс – це високі вимоги та традиції. Це – перлини». І пригадує, як на концерті у В’єтнамі, на переповненому стадіоні, заспівав «Безмежнеє поле». Слухачі, не знаючи мови, пройнялися такими емоціями, що довго аплодували стоячи.
«Безмежнеє поле» – візитівка артиста. Українську пісню він несе у світи.