Всеукраїнська толока в Алчевську
Ця надзвичайна подія сталася у ніч на 22 січня: аварія на котельні «Східна» центральної магістралі теплотраси, що в Алчевську на Луганщині, залишила без тепла 60 тисяч мешканців міста.
Спочатку проблему намагалися вирішити самотужки. Майже за добу вдалося дістатися до місця прориву, що знаходиться на глибині 4,5 метра. Пошкоджену ділянку заварили, почався запуск теплоносія в перші 18 із 338 будинків, що залишилися без опалення. Утім, на ранок наступного дня роботу котельні «Заводська», на яку припадає все електронавантаження міста, було призупинено в аварійному порядку. У результаті зупинки (понад 40 хвилин) мережевих насосів припинялася циркуляція теплоносія у системи, що забезпечували опалення 200 будинків. Саме це й призвело до часткового розмороження систем усередині будинків. Зношені труби та батареї просто не витримували.
І відтак стартувала реформа!
За лічені години 70 відсотків житлового фонду міста залишилося без опалення. Мер Алчевська Микола Кириченко у передінфарктному стані опинився на лікарняному ліжку, а місто металургів зажило сумної слави далеко за межами України.
У 112-тисячному місті вже побувало безліч високоповажних комісій. Відвідав Алчевськ і Президент України Віктор Ющенко. Він запевнив обурених громадян, що докладе максимум зусиль, аби якнайшвидше виправити ситуацію, пообіцяв, що Алчевськ стане першим містом, звідки стартуватиме житлово-комунальна реформа і наказав ремонтникам, котрі з’їхалися з усіх регіонів країни, до 11 лютого повністю поновити теплопостачання у місті. Стосовно ж винних в аварії, президент заявив, що вони мають знайти в собі мужність подати у відставку за власним бажанням.
Але ж чи тільки керівництво міста винне в тому, що вже два тижні в оселях мінусова температура, не працюють дошкільні заклади, школи, а мешканці міста по черзі гріються в наметах, що їх встановили рятувальники? Аби з’ясувати ситуацію і відповісти на запитання, чому таке сталося, ми вирушили на Луганщину.
…Котельня «Східна», на якій сталася аварія, – на в’їзді до міста. Ще здалеку помітні військові машини, хлопці у камуфляжній формі, які пораються біля них. За кілька хвилин лунає команда і рятувальники, завантаживши техніку в авто, вирушають до Алчевська. Підходимо, знайомимося вже з тими, хто повернувся зі зміни. Вони – з Харківського навчального центру оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.
Вправні руки киян
– У місті ми працюємо з 23 січня, – говорить начальник групи Олексій Процков. – Працювати доводиться в чотири зміни. Наше завдання – обігрівати школи, лікарні, два мікрорайони. Тепло подаємо через універсальні моторні підігрівачі з підвалів будинків. У цей же час фахівці в нашій галузі усувають пошкодження, що спричинили аварію. На сьогоднішній день до тепла під’єднано половину будинків, без опалення ще й досі залишаються близько 400. То ж зміни, як бачите, помічають ще не всі городяни. Чи впораємося з відновленням теплопостачання у терміни, визначені президентом, нині сказати не беруся: ситуація надто складна. Однак робимо й робитимемо все, аби виправити її, якнайшвидше подати тепло в усі будинки.
Алчевськ та його мешканці не мають пригніченого вигляду. Привітно вітаються, запрошують зазирнути до своїх домівок, розповідають про те, що вже встигли познайомитися з багатьма рятувальниками, але особливо задоволені роботою киян.
– Столичні фахівці, – каже літня жінка Катерина Павлівна Атрошенко, – працюють з шостої ранку до пізньої ночі. У моєму будинку, наприклад, теплопостачання запускали кілька разів. Труби проривало. Їх зварювали, а коли це виявилося малоефективним, замінили на нові. А загалом тутешню теплотрасу не ремонтували ще з часів Хрущова. Дякувати Богові, тепло таки нам повернули, я задоволена. Ви й меру своєму, пану Омельченку вітання та низький уклін від нас переказуйте. І грошей аж 200 тисяч він перший для ліквідації аварії не пошкодував, і спеціалістів відрядив підготовлених. Я в одного з них, Андрієм звати (він від «Київенерго»), поцікавилася: чи буває щось подібне в столиці? Так він казав, що за свої 18 років роботи такої занедбаності будинків не бачив. Мабуть, це й не дивно, коли у місті є справжній господар, яким є мер столиці. Тільки ви, заради Бога, не подумайте, що нашого міського голову я вважаю єдиним винуватцем. Якщо й докоряти пану Кириченку, то лише за те, що прорвало саме в нас, а не в іншому місті. Ви запитайте у чиновників, які розпоряджаються коштами, чи виділялася хоча б якась сума за останні роки для нашого міста на комунальне господарство? І більшість із нас, тих, хто нині обурюється діями міської влади, знають, що ні. А зарплата у слюсарів, яких у нашому ЖЕКу залишилося аж три душі, – 300 гривень. Кожному доводиться обслуговувати не менше 20 будинків. Отже, їм не позаздриш.
Щодня на допомогу алчевцям прибувають нові спеціалізовані бригади ремонтників. Аби їх розселити, використовуються усі більш-менш придатні для житла приміщення. Одним із таких тимчасових гуртожитків – середня школа №23, яка має автономне опалення. Увечері 24 січня тут поселилася група фахівців з різних регіонів – усього 99 осіб. Серед них – 6 киян.
– З міського відділу охорони здоров’я завезли ліжка, постільну білизну. Виходячи зі своїх можливостей, намагаємося створити для відкомандированих хоча б мінімально пристойні умови для життя, – розповідає директор школи № 23 Наталя Котлярова. – У шкільній їдальні для них організували дворазове харчування: о 7-й та 19-й годині з розрахунку 11 гривень на одну особу. Сума, звичайно ж, невелика, але завдяки нашим кухарям гостей вдається годувати якісно і смачно.
Труби не ремонтували з часів Хрущова
Щоб дізнатися про настрої ремонтників, піднімаємося на другий поверх, що у ці дні став «спальним корпусом». За табличками на дверях кабінетів можна вивчати географію: допомагати поновлювати систему теплопостачання приїхали з Донецька, Антрацита, Запоріжжя, Дніпропетровська і, звичайно ж, зі столиці.
– Настрій у нас бойовий, хоча загалом враження про тутешнє житлово-комунальне господарство жахливе, воно скоріш нагадує руїни, – каже слюсар із «Київміськбуду» Богдан Канівець. – За час роботи у цій сфері таких занедбаних комунікацій я ніколи не бачив. Складається враження, що з часів прокладання їх не торкалася людська рука. Приміром, відремонтували один відрізок мережі, як проблеми виникають на іншому.
– Ми працюємо справді в режимі надзвичайної ситуації, – продовжує працівник Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки Анатолій Басаєв, який трудиться в складі оперативної групи штабу Головного управління МНС в Алчевську. – У середньому за добу до нас звертаються 250-300 осіб, а дзвінків з проханням про допомогу буває не менше 5000. Більшість звернень стосується звичайно ремонту систем опалення. Люди занепокоєні: чи дійде черга до них, чи не забудемо? Особливо боляче від думки, що потерпають безпорадні літні люди, інваліди. На щастя, вдалося відправити з міста дітей до санаторіїв Криму, в профілакторії Закарпаття, Донбасу.
Бригада ремонтників із столичного заводу «Ленінська кузня» приступила до роботи одразу ж по приїзду до міста.
– Від нашого підприємства, – розповідає керівник бригади Юрій Трембан, – тут нині працює 10 чоловік. Це слюсарі, сантехніки, зварювальники. Оскільки більшість із нас за професією корабельники, то ми приїхали не з порожніми руками, а прихопили з собою зварювальні апарати, вентилі, різаки, горілки. Все це згодилося і одразу ж було використано. Наприклад, у будинку 44 на вулиці Ленінградській ремонт не проводився з часу його заселення. А відтоді минуло аж 30 років. Як живемо? Спочатку через великий наплив людей трохи було скрутнувато, ночували й на вокзалі, пізніше оселилися у залізничних вагонах, нині ж по три чоловіки у кімнаті вже в будинку ветеранів. Нічого, справляємося. Й гадаю, що днями роботу буде завершено.
По сусідству з хлопцями з «Ленінської кузні» мешкають і дві бригади з «Київенерго».
– Графік роботи настільки напружений, – каже Олександр Яровий, – що навіть в часи короткого перепочинку найголовнішою темою для розмов залишається те чи те пошкодження та дискусія стосовно найефективнішого способу його усунення. Достатньо приязно ставляться до нас місцеві мешканці, всіляко намагаються допомогти хоча б добрим словом.
…Один із 12 наметів, встановлених рятувальниками, міститься у центрі міста. Біля нього двоє чоловіків, один з яких у цивільному одязі, другий у військовому, розпалюють вогнище. У тимчасовому помешканні тепло цілодобово підтримує «буржуйка». Тут розташування рятувальників з управління МНС з міста Красного Луча.
– У перші дні, коли стояли люті морози, обігрітися й випити чаю приходило за день понад 50 осіб, – каже один із рятувальників Олександр Мазуренко. – Коли на вулиці потеплішало, кількість відвідувачів трохи зменшилася. Намагаємося обігріти, нагодувати кожного. Багато в місті, як і будь-де, осіб без певного місця проживання. Їм у морози значно скрутніше, отже, ми не заперечуємо, коли вони залишаються на нічліг. Водночас допомагають нарубати дров, принести води. Раніше, – усміхається Олександр, – мені здавалося, що це безнадійна у будь-якому сенсі категорія громадян. Але ж ні, вони також різні. Приходили навіть такі, що вимагали, аби на столі, окрім їжі, були горілчані напої. Як перевиховували? – перепитує Олександр. – Налякали, що виженемо на вулицю, якщо почуємо розмови про спиртне. А ось з Михайловичем вам обов’язково треба познайомитися, – співрозмовник підводиться, виходить на вулицю і за кілька хвилин з’являється в супроводі 30-річного молодика.