За музику треба платити
Українська ліга музичних прав за використання вітчизняної та зарубіжної музики в кафе, барах, ресторанах та магазинах зібрала торік півмільйона гривень, тобто у два з половиною раза більше, ніж року попереднього. Директор Ліги Олексій Гуменчук планує збільшити збори до одного мільйона гривень. Половина цих грошей піде безпосередньо до кишені українських композиторів та виконавців, що дасть їм змогу більше часу приділяти творчості.
Торік Ліга уклала 500 договорів на всій території України. У Києві на контакт пішли переважно ресторани швидкого харчування та великі торговельні центри. Дискотеки, жаліється Олексій Гуменчук, платити взагалі відмовляються. Найпорядніші платники – супермаркети: їх представники кажуть, що хотіли взагалі музику вимкнути, та аж занадто незатишно скриплять візочки.
В регіонах найцивілізованішим виявив себе Харків, зате у Дніпропетровську та Одесі навіть слухати представників Ліги не захотіли.
Значною мірою ефективність системи збирання роялті залежить від сприяння з боку місцевих держадміністрацій. «Було б величезною підтримкою, якби відповідні служби попереджали людину, яка відкриває, наприклад, кафе, що згідно з законодавством України вона повинна платити за музику, що в ньому лунає, уклавши договір із Лігою», – каже пан Гуменчук. А збільшення зборів Ліги відбувається за рахунок кількості договорів. «Рано чи пізно платитимуть усі», – не втрачає оптимізму пан Гуменчук.
А як справи у світі? Скажімо, Польща 2005 року зібрала 1,2 мільйона євро, цього року кількість планують збільшити до 12 мільйонів. У Нідерландах зібрали 50 мільйонів євро. Того ж таки року Японія зібрала 15 тисяч доларів відрахувань українським музикантам. Щоправда, на рахунок Ліги японці гроші не перерахували – замість того запропонували, аби ми залишили собі ті гроші, які заробили японські музиканти в Україні.
Схожа система діяла і в колишньому СРСР, де гроші за використання музики регулярно відраховували користувачам Всесоюзної агенції авторських прав. Юрій Антонов отримував від цих відрахувань тисячі рублів щомісяця і був чи не єдиним офіційним мільйонером у СРСР.
Складнощі діяльності Ліги полягають не тільки у збиранні грошей, а й у їх розподілі між власниками авторських прав. 500 тисяч гривень, зібраних торік, розповсюдили між українськими виконавцями доволі швидко, бо Ліга напряму співпрацює з українськими рекординговими компаніями. Гроші за пісні закордонних виконавців Ліга перераховує до нідерландської організації SENA, яка представляє інтереси таких виконавців, як Мадонна, Елтон Джон...
Отриманий в Україні прибуток розподіляється 50 на 50: половина йде українським артистам, половина – західним та російським. «Привілей, звісно, тим, хто тут живе та працює, – пояснює директор рекордингової компанії «Лавіна М’юзік» Едуард Клім, – якщо наші музиканти почнуть заробляти, вони матимуть змогу їздити по світу, виступати там, спілкуватися з колегами».
Прикрі моменти розподілення коштів пов’язані з Росією. Тому що російської музики в нас і в ефірі радіостанцій, і в кафе лунає 50 відсотків, і Ліга відраховує роялті Російській фонографічній організації, а вона нам – ні. Української ж музики в нашому ефірі лише 15 відсотків.
Крім того, показовий приклад щодо антинаціональної політики у сфері культури навів Едуард Клім. Торік неабияку популярність в Україні здобула російська група «Уматурман»: звісно, завдяки частим ефірам на радіо та телебаченні. Коли ж фестиваль «Таврійські ігри» запросив групу виступити, вона зажадала гонорар приблизно у вісім тисяч доларів. «Цього року, – обіцяє Едуард Клім, – ми плануємо завадити навалі російської музики в Україні. У бізнесі важливо навчитися казати «ні».