Проблема змушених мандрів
«Нерідко Віктор Шулаков працює ризиковано, ігноруючи ідеологічну кон’юнктуру, долаючи опір чиновництва, щоб відтак серця глядачів сповнити очищувальною радістю від зустрічі з його до кінця не збагненними творами», – пише в своїй монографії «Симфоніета на теми Віктора Шулакова» знаний журналіст-культуролог Юрій Токарєв.
Прочитаймо разом цю потрібну, так захопливо й творчо написану книжку, зі сторінок якої унікальний театральний, телевізійний і концертний режисер постає на сцені і в житті. Бо ж він такий багатогранний. Поставив понад 100 вистав у вітчизняних і зарубіжних театрах, багато з них залишаються в репертуарі десятиліттями, не втрачаючи естетичної та духовної ваги. Шулаков пише музику і малює – пейзажі, натюрморти, портрети, карикатури. У цій книжці використано його малюнки, що так тонко й доречно вписуються в канву монографії.
У діапазоні Шулакова-режисера – комедії і трагедії, драми, мюзикли, оперети, водевілі. Отой талант композитора-імпровізатора і художника, яким обдарувала його природа, у творчій особистості Віктора Шулакова визрів музами «музичного режисера» і «режисера-сценографа». Таке поєднання – рідкісне не тільки в нашій країні, а й взагалі у світі, акцентує Юрій Токарєв.
Шулаков – син старого більшовика, одного з воїнів дивізії легендарного Чапая. Але сам Віктор Олександрович ніколи не носив більшовицького квитка. Його рефрен у житті – «Партія – моя Україна». Цей рефрен у автографах на сцені, виписаних режисерською рукою Шулакова, – в «Енеїді» І.Котляревського, поставленій у Донецькому академічному українському муздрамтеатрі, «За двома зайцями» М.Старицького – у Донецькому театрі імені Артема, «Репортаж» за В.Коротичем, «Третя ракета» В.Бикова, «Маленька футбольна команда» Ю.Щербака – на сцені Молодого театру в Києві… У Польщі, в Краківському оперному театрі 1988 року поставив «Вільний вітер» І.Дунаєвського, де вистава йшла 250 разів. Одержав пропозицію укласти довгостроковий контракт. Це фактично було запрошення на постійну роботу. Але Шулаков не залишив свою материзну-батьківщину. Перебуваючи згодом у творчому відрядженні у США, записав у своїх нотатках: «Не розумію людей, які шукають добробуту в чужій хаті…» Проблема змушених мандрів по чужих світах згодом постане патріотичною виставою «Енеїда» І.Котляревського на сцені Донецького українського муздрамтеатру в режисурі Віктора Шулакова (2002 р.), за яку його удостоять Національної премії імені Т.Шевченка.
Його режисерський корабель не оминули і шторми. За театральними кулісами безпартійного Віктора Шулакова було 1991 року «запрошення» його до зав.відділу міськкому партії за «політичну короткозорість» режисера у виставі «Слово о полку Ігоревім», бо вгледіли «щось антирадянське»…Пережив і дні, коли «пропозиції Шулакова» залишалися «звабливою перспективою театру». Але такі режисери не бувають «не затребуваними». У монографії – і сторінки роботи Шулакова з кіноакторами – Маргаритою Кринициною, яку, за її ж словами, реанімував, незаслужено забуту, і – з Наталією Гундарєвою, Валентином Гафтом…
За миттєвостями прем’єр – життя режисера. І – несподівана зустріч на квартирі в Раїси Недашківської з Тамарою Бірченко, яка тепер ось уже два десятиліття – його ангел-охоронець. В ущільнених миттєвостях життя – і козацького коріння місто Сміла на Черкащині, де вперше побачив світ. На картинах Шулакова-художника дерева зазвичай без листя (бо то – тимчасове, лиш на один сезон), але обов’язково – із розлогим та міцним корінням. «Дерево буде міцним і житиме довго на такій «кореневій системі» – резюмує Юрій Токарєв.