Лісовий лікар
Цьогорічного січня, що більше був схожий на весняний ніж на зимовий, мені випало відпочивати й лікуватися в санаторії «Хмільник» в однойменному містечку на Вінниччині. Оскільки погода видалася теплою та сонячною, час, що залишався після процедур, ми здебільшого проводили в лісі, що зусібіч оточує оздоровницю. Особисто в мене було годинне «віконце» до обіду, і я ходила спостерігати за дятлами, яких у цьому лісі сила-силенна.
Одного разу зустріла місцевого жителя, що теж заслухався дзвінким перестуком, який линув ніби з піднебесся, бо міцнодзьобий невтомний трудяга вмостився аж на вершечку височенної сосни.
«Ви тільки подивіться, як вистукує! Ніби відбійний молоток. Цікаво, чи буває в дятла cтрус мозку?» – не втрималася від запитання.
«Не буває, бо кістки та м’язи черепа у нього влаштовані по-особливому, – пояснив мені чоловік. – Та в цьому нічого й дивного немає, природа – мудра. А от язик у цього птаха й справді незвичайний: довжелезний і схожий на тоненьку змійку. Ним дятли можуть проникнути в будь-які закутки дерева. Язик до того ж ще й липкий, а на кінчику є шпилечки зі спрямованими назад вістрячками. З такого та ще й висунутого аж на 10 сантиметрів не зірветься жодна комаха!».
Цікаво спостерігати й за тим, як швидко й вправно дятли бігають по дереву і навіть сторч головою й не те що не падають, а навіть і не сковзаються. Бо, як розповів мені новий знайомий, ноги в них міцні і кожна має по чотири пальці: два спрямовані вперед, а два – назад. Щоб крутитися по стовбуру, дятел відставляє четвертий зовнішній палець убік. На дереві він утримується завдяки гострим кігтям, та ще й кумедно упирається міцним хвостом. Даремно по дереву дятли не стукатимуть: вчені довели, що цей птах безпомилково відрізняє трухлявий стовбур від здорової деревини. Тож їх цілком справедливо називають лісовими лікарями.
На Вінниччині побутує приказка: «Хто б того дятла знав, якби не довгий ніс». А дзьоб – ще одна гордість цього птаха. Він у нього довгий та міцний. Ним дятел дістає комах, насіння з шишок; робить дірки в березі й ласує соком: тоді на корі дерева можна побачити цілий рядок крапочок. Дзьобом птахи вибивають собі й кругленьке дупло для житла. Увесь день дятел невтомно й старанно працює, знищуючи комах-шкідників: короїдів, вусачів, довгоносиків, листоїдів – це його улюблені ласощі.
Ці птахи вміють влаштовувати й власну «кузню»: ялинові чи соснові шишки вони зручно прилаштовують у розщілені дерева, а тоді, розкриваючи їх міцним дзьобом, дістають насіння. Ми мали змогу спостерігати під деревами «наслідки» роботи дятлової «кузні» – цілу гору шишок. Кажуть, таких пристосувань для розкльовування птах протягом зими влаштовує декілька.
Якщо ж вам ранньої весни вдалося почути своєрідний барабанний дріб у виконанні дятла, знайте – він співає весільну серенаду подрузі. Робить це птах, знайшовши сухенький сучок і швидко-швидко стукаючи по ньому дзьобом. Сучок вібрує, і по лісу лунає заклична пісня, скоріше схожа на барабанний дріб, ніж на якусь мелодію. Коли ж неподалік «барабанщика» помітите точнісінько такого ж дятла, але без червоної плями на голівці, знайте – це на заклик відгукнулася подруга. І тепер дятлам треба знайти придатне дерево (зазвичай, осику або вільху, бо вони м’якші) для видовбування житла.
За словами мого нового знайомого, «хатку» роблять обидва птахи, працюючи та перепочиваючи по черзі. Коли дупло готове, його дно птахи вистеляють дрібною тирсою і на неї дятлиха відкладає 5-7 яєць. Мати й батько висиджують потомство теж поперемінно. Пташенята вилуплюються зовсім голенькими, навіть без пуху. А вже через три тижні молодняк вилітає з гнізда. Спочатку батьки опікуються ним, підгодовують, але невдовзі і дорослі, й діти розлітаються в різні боки.
На Вінниччині, крім великого дятла, живуть середній, малий, зелений, сірий, сирійський. Усі ці птахи й зимують в Україні. Лише крутиголовка з родини дятлів відлітає в тепліші краї.