Білий гарнітур «чорного» імпорту

Довжелезні черги – це ознака колишнього суспільства. За чим лишень люди не вистоювали у них: за черевиками, шубами, шпалерами, холодильниками, килимами, дитячими колготками… Та найдовшими, либонь, були за меблями – то був дефіцит із дефіцитів. А якщо ще й імпортні… Власне, за «стінкою» чи модною кухнею, спальнею люди ночували у тих чергах, по кілька разів на тиждень бігали з роботи відмічатися у списку. Адже вчасно не відгукнешся під час переклички – вважай, усе пропало. І хоч у ті часи в Україні налічувалося 240 меблевих підприємств (наразі тримають свою марку 10-12), а меблів не вистачало. Тож сьогодення порівняно з 80–90-ми роками – рай. Були б лишень гроші… Але без проблем життя не буває.

Нинішній рік, за словами Сергія Сагаля, президента асоціації «Меблідеревпром» для вітчизняних виробників був успішним. За даними Держкомстату, за неповний рік виготовлено меблів на 282,4 млн.доларів, а до кінця 2005-го цей показник буде 375 млн. доларів. Темпи зростання порівняно з минулим роком – 132 відсотки. Спостерігається помітне зростання і у виробництві деревостружкових плит (ДСП) – 838 тис. кубічних метрів, із яких 538 тисяч – ламіновані. Нині обсяг внутрішнього українського виробництва ламінованих ДСП повністю задовільняє потреби меблевої промисловості України. Очевидно, є усі підстави й надалі нарощувати темпи.

Однак тут виникає «якби». Що ж заважає вітчизняним виробникам працювати на повну силу і виготовляти конкурентоспроможні меблі? Тіньове виробництво (не секрет, що деякі гарнітури, дивани у нас виготовляють у підвалах, занедбаних цехах забутого виробництва чи навіть у гаражах). Нещодавно я побувала на одному, поки знайшла офіс – голова запаморочилася від заводських лабіринтів. А приводом стала скарга покупця на незадовільне виконання «фірмою» своїх договірних зобов’язань. Іншими словами: гроші взяли чималі, а привезли у дім не кухню, а купу браку. Легальні виробники, які піклуються про свій бренд, чогось подібного не дозволяють, бо працюють на совість так, наче виготовляють товар для себе.

Друга перешкода – імпорт, подекуди «чорний», який везуть в Україну звідусіль, до того ж не завжди найкращої якості. На нашому ринку контрольоване ввезення становлять 10-15 відсотків. Але ще ж є і неконтрольоване, так зване тіньове. Якщо обсяг виготовлення офіційних виробників меблів обчислюється приблизно 370 млн. доларів, то обсяг цього товару з урахуванням тіньового сектора оцінюється одним мільярдом доларів США. Особливе занепокоєння спричиняє імпорт із Південно-Східної Азії, Китаю, Малайзії, Індонезії, який часто-густо просовується на наш ринок, як італійський бренд. І виходить, що український споживач купує вишукані італійські гарнітури …китайського виробництва.

Не менш тривожна ситуація на ринку ДСП – «наші» деревостружкові плити дешевші, а що ввозиться, дорожче і відповідно впливає на ціну вітчизняних виробів. Власне, для пересічного покупця байдуже, з яких плит зроблені меблі – головне, аби вони були якісними і доступними за ціною.

Сергій Сагаль відзначив, що у тіньовому меблевому бізнесі – 3,5 млрд. гривень. Певна річ, із них жодної копійки не надходить до держбюджету. Тут Україна втрачає один мільярд гривень.

– Конкурувати з такими виробниками нам непросто, – сказав Ярослав Медиковський, керівник дніпропетровського меблевого підприємства. – Постійно зростає ціна на деревину, що б’є по вітчизняному виробнику, і в разі її подальшого підвищення призведе до небажаних наслідків. Пан Ярослав розповів і про проблему кадрів для цієї галузі. Виробництво вдосконалюється, автоматизовується, а працювати на сучасних лініях нікому. Хіба заманиш фахівця на меблевий комбінат середньомісячною зарплатнею 313 гривень? Отож і виходить, що середній вік працівників передпенсійний – 49 років.

Свого часу українські меблевики збували товар у Росії, позаяк там власне виробництво геть впало. Наші гарнітури були нарозхват у сусідів. Тепер солідні підприємства збанкрутіли й закрилися, а натомість як гриби після дощу повиростали «фірмочки», які дуже швидко штампують меблі. Росія ж взяла курс на відродження великих фабрик, і тепер вона на коні.

Меблевий бізнес приносить чималі бариші. Ось чому вітчизняні інвестори намагаються підтримувати цю галузь, сміливо вкладаючи у неї свої гроші. Наразі вітчизняні інвестиції становлять 160 мільярдів у.о.: вклав копійку, а отримав гривню.

Як же захистити власного виробника від «чорної» контрабанди і «чорного» бізнесу? Сергій Сагаль ратує за чесну цивілізовану конкуренцію, за впорядкування видання ліцензій, за контроль за якістю товарів. Держава має завадити просуванню на ринок контрабанди і всіляко підтримувати вітчизняного виробника. Шлях України в СОТ – це прозорість ринку сировини і ринку готової продукції. У жовтні цього року асоціація «Меблідеревпром» стала членом Європейської федерації виробників меблів. Отже, ми маємо працювати за європейськими стандартами.